Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 липня 2019 року

у справі «Акименко проти України»

за заявою № 32567/11

Щодо незаконного продовження тримання обвинуваченого під вартою

Фабула справи: 26 липня 2010 року заявника затримали за підозрою в ухиленні від сплати податків. Досудове тримання його під вартою неодноразово продовжувалося. Зокрема, 18 лютого 2011 року Апеляційний суд Сумської області продовжив його на дев’ять місяців (до 25 квітня 2011 року). 22 квітня 2011 року суддя Апеляційного суду Сумської області виніс ще одну таку постанову про продовження, цього разу на дванадцять місяців (тобто до 25 липня 2011 року). Ця постанова оскарженню не підлягала. Заявник скаржився, що тримання його під вартою з 25 квітня до 25 липня 2011 року було незаконним відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції.

Правове обґрунтування: вирази «законний» та «відповідно до процедури, встановленої законом» у п. 1 ст. 5 Конвенції по суті посилаються на національне законодавство та встановлюють зобов’язання забезпечувати дотримання його матеріальних та процесуальних норм. Хоча саме національні органи влади (зокрема, суди) повинні тлумачити та застосовувати національне законодавство, відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції недотримання національного законодавства призводить до порушення Конвенції, тому Суд може та повинен розглянути, чи було дотримано такий закон (див., серед багатьох інших посилань, рішення у справі «Ассанідзе проти Грузії» [ВП] (Assanidze v. Georgia) [GC], заява № 71503/01, пункт 171, ЄСПЛ 2004‑II). Для оцінки дотримання п. 1 ст. 5 Конвенції має проводитись принципова відмінність між ex facie недійсними постановами про тримання під вартою – наприклад, ухваленими судом з перевищенням повноважень, або коли зацікавлену сторону не було повідомлено належним чином про судове засідання, – та prima facie дійсними та ефективними постановами про тримання під вартою, якщо тільки вони не були скасовані вищестоящим судом. Постанова про тримання під вартою вважатиметься ex facie недійсною, якщо помилка у постанові становила «грубе та очевидне порушення» у винятковому розумінні, визначеному практикою Суду (див. рішення у справі «Моорен проти Німеччини» [ВП] (Mooren v. Germany) [GC], заява № 11364/03, пункт 75, від 09 липня 2009 року з подальшими посиланнями).

Висновки: тримання заявника під вартою з 25 квітня до 25 липня 2011 року здійснювалося не «відповідно до процедури, встановленої законом». Відповідне процесуальне законодавство чітко уповноважувало суддю апеляційного суду продовжувати строк досудового тримання під вартою підозрюваного до дев’яти місяців. Воно не надавало судді зазначеного суду право виносити постанову про будь-яке подальше тримання під вартою, яке виходило за межі цього строку, надаючи таке право судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.

З огляду на важливість права на свободу та особисту недоторканість, закріпленого п. 1 ст. 5 Конвенції, Суд вважає, що відповідна помилка становила «грубе та очевидне порушення».

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: позбавлення волі, перевищення повноважень, захід забезпечення кримінального провадження, незаконне рішення суду