Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 липня 2019 року

у справі «Корбан проти України»

за заявою № 26744/16

Щодо правомірності тримання особи в металевій клітці під час судового розгляду

Фабула справи: заявник скаржився за ст. 3 Конвенції на умови перевезення його з Києва до Чернігова 2 листопада 2015 року. Він також скаржився, що був зобов’язаний брати участь у тривалих судових засіданнях відразу після стентування коронарної артерії 25 грудня 2015 року. Насамкінець, він скаржився на підставі цієї ж статті, що він перебував у металевій клітці під час судових засідань 13, 22 та 25 січня 2016 року. Заявник також скаржився на те, що відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції, його затримання 31 жовтня 2015 року та його повторне затримання 3 листопада 2015 року були незаконними та свавільними; згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції, його тримання під вартою та домашній арешт не були виправдані «відповідними і достатніми підставами»; відповідно до п. 5 ст. 5 Конвенції, що він не має дієвого права на відшкодування за порушення його прав за іншими пунктами ст. 5 Конвенції. Заявник скаржився на те, що позбавлення волі було здійснене з прихованих мотивів, зокрема політичних мотивів. Він посилався на ст. 18 Конвенції у поєднанні зі ст. 5. Заявник скаржився на порушення його права на презумпцію невинуватості відповідно до п. 2 ст. 6 Конвенції.

Правове обґрунтування: ст. 3 Конвенції закріплює одну з найбільш фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона забороняє в абсолютній формі катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання (див., наприклад, «Лабіта проти Італії» [ВП], № 26772/95, п. 119, ЄСПЛ 2000 IV). Дійсно, заборона катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання є цінністю цивілізації, тісно пов’язаною з повагою до людської гідності (див. «Буїд проти Бельгії» [ВП], № 23380/09, п. 81, ЄСПЛ 2015).

Жорстоке поводження повинно досягти мінімального рівня жорстокості, якщо воно підпадає під сферу дії ст. 3. Оцінка цього мінімуму залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні чи психічні наслідки та в деяких випадках стать, вік і стан здоров’я потерпілого. Додаткові фактори включають мету, з якою було завдано жорстоке поводження, а також намір або мотивацію, що стоїть за нею, хоча відсутність наміру принизити або образити жертву не може остаточно виключити висновок про порушення ст. 3. Необхідно враховувати контекст, в якому відбулось жорстоке поводження, наприклад, атмосферу підвищеної напруженості та емоційності. Жорстоке поводження, яке досягає такого мінімального рівня жорстокості, зазвичай пов’язане з тілесною травмою або інтенсивними фізичними або душевними стражданнями. Проте, навіть за відсутності цих аспектів, поводження, що принижує або ганьбить людину, демонструючи відсутність поваги або приниження її людської гідності, або викликає почуття страху, страждань або неповноцінності, здатні подолати моральний і фізичний опір людини, може бути охарактеризовано як жорстоке, що також підпадає під заборону, викладену у ст. 3. Слід також зазначити, що цілком достатньо, щоб жертва була принижена у власних очах, навіть якщо цього не відбувається в очах інших (див. справу Буїд, цитовану вище, пп. 85-86, з численними подальшими посиланнями).

У контексті тримання під вартою Суд постійно підкреслював, що страждання і приниження, які підпадають під ст. 3, у будь-якому випадку повинні виходити за межі неминучого елементу страждань і принижень, пов’язаних із затриманням. Держава повинна забезпечити, щоб особа утримувалась в умовах, які сумісні з повагою до людської гідності, і щоб характер та спосіб виконання заходу не піддавали особу стражданням або труднощам, інтенсивність яких перевищує неминучий рівень страждань під час обмеження свободи. Враховуючи практичні умови застосування обмеження свободи, здоров’я та благополуччя особи повинне забезпечуватись належним чином (див. справу «Муршич проти Хорватії» [ВП], № 7334/13, п. 99, 20 жовтня 2016 року, з подальшими посиланнями).

Суд зазначає, що тримання підсудних у металевих клітках під час судового засідання було стандартною процедурою в Україні, що також застосовувалося у справі заявника. Ніколи не було проведено жодної оцінки існування будь-яких реальних і конкретних ризиків безпеки в залі суду, які вимагають, щоб заявник тримався в металевій клітці під час засідань.

Хоча заявник перебував у металевій клітці лише протягом трьох засідань, його утримання у клітці було продемонстровано не тільки для осіб, які були присутні на цих засіданнях, але й через високий інтерес до кримінального провадження проти нього набагато ширшій громадськості, яка стежила за процесом через національні та міжнародні ЗМІ (для порівняння див. справу «Луценко проти України» (№ 2), № 29334/11, п. 171, 11 червня 2015 р.).

Висновки: тримання особи в металевій клітці під час судового розгляду – з урахуванням її об’єктивно принижуючого характеру, що є несумісним зі стандартами цивілізованої поведінки, які є відмінною рисою демократичного суспільства – є саме по собі порушенням гідності у розумінні ст. 3 (див. справу «Свінаренко і Сляднєв проти Росії» [ВП], №№ 32541/08 та 43441/08, п. 138, ЄСПЛ 2014 (витяги). Відповідно, було допущено порушення ст. 3 Конвенції з цього приводу.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції), право кожного, кого заарештовано або затримано, на розгляд справи судом упродовж розумного строку (п. 3 ст. 5 Конвенції), права кожного, хто є потерпілим від арешту або затримання (п. 5 ст. 5 Конвенції) та презумпція невинуватості (п. 2 ст. 6 Конвенції). Не було виявлено порушення меж застосування обмежень права на свободу та особисту недоторканність (ст. 18 у поєднанні з п. 1 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: приниження гідності, нелюдське поводження, розумність строків, захід забезпечення кримінального провадження, запобіжний захід, політичне переслідування