Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 липня 2019 року

у справі «Канна та Циганок проти України»

за заявами № 24751/10 та іншими

Щодо необґрунтовано надмірного тримання обвинуваченого під вартою

Фабула справи: перший заявник скаржився на незаконність, необґрунтованість та тривалість тримання його під вартою з 18 травня 2008 року до 07 квітня 2010 року та з 22 грудня 2011 року до 17 грудня 2012 року. Другий заявник скаржився на незаконність, необґрунтованість та тривалість тримання його під вартою з 21 червня 2006 року до 16 березня 2009 року та з 30 червня 2010 року до 01 серпня 2013 року. Заявники посилалися на п.п. 1 та 3 ст. 5 Конвенції. Заявник скаржився, що тривалість кримінального провадження у його справі була несумісною з вимогою «розумного строку». Він посилався на п. 1 ст. 6 Конвенції.

Правове обґрунтування: Суд вже розглядав подібні ситуації в інших справах проти України та визнав їх несумісними з вимогами законності за п. 1 ст. 5 Конвенції (див. рішення у справах «Кондратьєв проти України» (Kondratyev v. Ukraine), заява № 5203/09, пункти 109 – 112, від 15 грудня 2011 року та «Геращенко проти України» (Gerashchenko v. Ukraine), заява № 20602/05, пункти 93 і 94, від 07 листопада 2013 року).

Суд не вбачає жодних підстав відходити від своїх висновків у цій справі.

Застосовні загальні принципи викладені в рішенні у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84 – 91 і 102, від 05 липня 2016 року).

Перший заявник тримався під вартою у розумінні пп. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції з 18 травня 2008 року до 07 квітня 2010 року та з 22 грудня 2011 року до 17 грудня 2012 року. Отже, досудове тримання його під вартою тривало два роки та десять з половиною місяців.

Другий заявник тримався під вартою у розумінні пп. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції з 21 червня 2006 року до 16 березня 2009 року та з 30 червня 2010 року до 01 серпня 2013 року. Отже, досудове тримання його під вартою тривало приблизно п’ять років та десять місяців.

Суд зазначає, що у первинних рішеннях про обрання їм запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було зазначено про тяжкість висунутих проти них обвинувачень та можливість їхнього переховування або перешкоджання слідству. Проте з плином часу це обґрунтування не змінювалося. До того ж, залишивши без змін обраний заявникам запобіжний захід у вигляді тримання під вартою після передання справ на новий судовий розгляд, апеляційні суди не надали жодного обґрунтування своїм рішенням. Суд також посилається на свої висновки, що ухвали апеляційних судів, якими обраний заявникам запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було залишено без змін без наведення будь-яких підстав та встановлення строку, порушили п. 1 ст. 5 Конвенції.

Суд неодноразово встановлював порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у справах проти України у зв’язку з тим, що національні суди посилались на ті самі підстави (або не посилались на жодні підстави) упродовж усього періоду тримання заявника під вартою, навіть щодо тривалих періодів тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 80, 81 і 99, від 10 лютого 2011 року).

У цій справі провадження почалось 14 лютого 2006 року, коли щодо заявника було порушено кримінальне провадження за фактом одержання хабара, та вбачається, що воно все ще триває у суді першої інстанції. Отже, воно тривало більше тринадцяти років у судах двох інстанцій.

Розумність тривалості провадження повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмету спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Пелісьє та Сассі проти Франції» [ВП] (Pélissier and Sassi v. France) [GC], заява № 25444/94, пункт 67, ЄСПЛ 1999-II та «Фрідлендер проти Франції» [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).

У справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року) Суд вже встановив порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

Саме національні суди повинні організовувати провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним (див. рішення у справі «Сілін проти України» (Silin v. Ukraine), заява № 23926/02, пункт 34, від 13 липня 2006 року). Проте з огляду на ситуацію заявника, на думку Суду, національні суди не діяли з належною ретельністю.

Висновки: не оцінивши конкретні факти або не розглянувши можливість застосування інших запобіжних заходів, аніж досудове тримання під вартою, та по суті посилаючись постійно на тяжкість відповідних обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявників під вартою до розгляду справ судом на підставах, які не можуть вважатись «достатніми», щоб виправдати тривалість такого тримання під вартою. Було порушено п. 3 ст. 5 Конвенції. У цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку». Було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції); право кожного, кого заарештовано або затримано, на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження (п. 3 ст. 5 Конвенції) та право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: позбавлення волі, розумність строків, справедливий судовий розгляд