Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 червня 2019 року

у справі «CONDOMINIO PORTA RUFINA проти Італії»

за заявою № 14346/05

Щодо свавільного позбавлення права власності на нерухоме майно

Фабула справи: компанія-заявник на праві приватної власності володіла земельною ділянкою, зареєстрованою у державному реєстрі земельних ділянок; на ній вона збудувала будинок. Муніципалітет Беневенто наказом від 7 листопада 1989 року зобов’язав терміново вжити заходи щодо відведення частини земельної ділянки для будівництва автостоянки, яке було розпочато у невизначену дату. У квітні 1994 року заявник подав позовну заяву до районного суду Беневенто про відшкодування збитків, завданих діями державного органу та підприємства А., яке здійснювало безпосереднє будівництво. Згодом районний суд ухвалив рішення, яким встановив, що право власності на спірне майно загальною площею 758 кв. м було набуто муніципалітетом. Заявник скаржився на те, що йому було відмовлено в частині спірної земельної ділянки в порядку, несумісною з його правом на мирне володіння своїм майном, гарантованого ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Правове обґрунтування: Суд посилається на усталену практику про структуру ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і трьох різних правил, що положення, що міститься (див, серед інших органів влади, Спорронг і Лоннрот v. Sweden, 23 вересня 1982, § 61, Series A, N 52, Іатрідіс v. Greece [GC], № 31107/96, § 55, ECHR 1999 II, Іммобільяре Saffi v. Italy [GC], № 22774/93, § 44, ECHR 1999 року о Бронёвскі. проти Польщі [GC], № 31443/96, § 134, ECHR 2004 V і Vistiņš і Perepjolkins v. Latvia [GC], № 71243/01, § 93, 25 жовтня 2012 року).

Сторони згодні, що є позбавлення майна в сенсі другого речення п. 1 ст. 1 Протоколу № 1.

Тому Суд повинен розглянути поскаржилося чи позбавлення виправдано відповідно до цього положення.

Ст. 1 Першого протоколу № 1 вимагає, в першу чергу, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у здійснення права на повагу власності законним: друге речення першого абзацу розділ дозволяє позбавлення, що «як це передбачено законом»; другий абзац визнає право держав регулювати використання майна шляхом прийняття "законів". Більше того, верховенство права, один із основних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції (Амур проти Франції, 25 червня 1996 р., § 50, Звіти про судові рішення та рішення 1996 р. -III, і Ятрідіс, цитований вище, § 58).

Суд посилається на свою прецедентну практику щодо непрямої експропріації (див., Серед інших, Belvedere Alberghiera Srl проти Італії, № 31524/96, ECHR 2000-VI, Scordino проти Італії (вип. 43662/98, 17 травня 2005 р., Та Velocci проти Італії, № 1717/03, 18 березня 2008 р.) Для підсумків відповідних принципів та огляду його судової практики з цього приводу, зокрема стосовно питання про поваги до принципу законності в даному випадку справи.

Висновки: застосовуючи принцип непрямої експропріації, національні суди вважали, що заявниця була позбавлена ​​її майна з дня закінчення періоду окупації. Він вважає, що за відсутності формального акта експропріації така ситуація не може розглядатися як "передбачувана". Дійсно, лише завдяки остаточному судовому рішенню принцип фактичної експропріації був застосований і передача права власності на відповідну власність на користь державних органів влади. Отже, було порушено принцип правової визначеності щодо заявниці щодо позбавлення права власності на її майно до 16 грудня 2004 року, коли рішення окружного суду Беневенто стало остаточним.

Ситуація, про яку йдеться, дозволила адміністрації скористатися незаконною окупацією земель. Іншими словами, адміністрація змогла привласнити частину земельної ділянки, що перебуває у спорі, всупереч правилам, що регулюють експропріацію у належній формі.

Констатовані порушення: право на мирне володіння своїм майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

Ключові слова: захист приватної власності, компетенція органу місцевого самоврядування, земельні спори, правомірність відчуження земель