Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 червня 2019 року

у справі «Мухтарова та інші проти Росії»

за заявою № 13916/12

Щодо неефективного розслідування обставин смерті особи

Фабула справи: група озброєних військовослужбовців затримала Ш. Мухтарова та З. Умарова на околиці села, що розташоване в Інгушетії. За фактом викрадення Ш. Мухтарова та З. Умарова прокуратура Сунженського району в Інгушетії 18 листопада 2003 року порушила кримінальну справу за ст. 126 КК РФ (викрадення людини). На час розгляду справи Судом розслідування національними правоохоронними органами ще тривало. Місцезнаходження зазначених осіб невідоме з моменту викрадення. Перший та другий заявники скаржилися згідно зі ст. 2 Конвенції, що п. Ш. Мухтаров зник після затримання державними агентами і що вітчизняні органи влади не провели ефективного розслідування цього питання. Перший та другий заявники скаржилися на порушення ст. 3 Конвенції через психічні страждання, викликані зникненням їхнього родича Ш. Мухтарова та порушення ст. 5 Конвенції через незаконність його затримання. Вони також стверджували, що, всупереч ст. 13 Конвенції, не було доступних національних засобів правового захисту стосовно їхніх скарг відповідно до ст.ст. 2 та 3 Конвенції.

Правове обґрунтування: п. Ш. Мухтаров може вважатися мертвим після його непризнаного затримання державними агентами. За відсутності будь-якої форми виправдання, висунутої Урядом, Суд вважає, що смерть родича заявників може бути віднесена до вини держави. Він приходить до висновку, що стосовно п. Ш. Мухтарова було порушено матеріальний аспект ст. 2 Конвенції.

Неефективне розслідування зникнень, що відбулися в Чечні та Інгушетії між 1999 та 2006 роками, являло собою системну проблему і що кримінальне розслідування не є ефективним засобом захисту у цьому відношенні (див. Аслаханова та інші, цитовані вище, § 217 ). У розглянутій справі, як і в багатьох попередніх аналогічних справах, розглянутих Судом, слідство триває вже багато років, не спричиняючи жодних суттєвих подій щодо особи винних осіб або долі зниклого родича заявників.

Суд повторює свої висновки щодо загальної неефективності кримінальних розслідувань у таких випадках. За відсутності результатів кримінального розслідування будь-який інший можливий засіб захисту стає недоступним на практиці.

Перший та другий заявники не мали у своєму розпорядженні ефективним внутрішнім засобом захисту своїх скарг відповідно до ст. 2 та 3 Конвенції, порушуючи ст. 13 Конвенції (див., Наприклад, Khachukayevy v Росія, № 34576/08, § 77, 9 лютого 2016 року.

Висновки: кримінальне провадження у цій справі було порушено з поєднанням вад, подібних до перелічених у рішенні "Аслаханова та інші" (цитоване вище, §§ 123-25). Було винесено декілька рішень про припинення розслідування з подальшими періодами бездіяльності, що ще більше зменшило перспективи з'ясування обставин злочину. Не було вжито жодних значущих кроків для виявлення та допиту військовослужбовців, які могли бути свідками або брати участь у розглянутій операції.

Відтак, владі не вдалося провести ефективне кримінальне розслідування обставин зникнення та смерті п. Ш. Мухтарова.

Констатовані порушення: право на життя (ст. 2 Конвенції), заборона катування (ст. 3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції) та право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

Ключові слова: позбавлення життя, досудове слідство, позбавлення волі, приниження гідності, нелюдське поводження, збройні сили, збройний конфлікт