Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 29 січня 2019 року

у справі «Іванов і Кашуба проти України»

за заявами № 12258/09 та іншими

Щодо ненадання належної медичної допомоги обвинуваченому

Фабула справи: заявники, які перебували під вартою, стверджували, що вони не були забезпечені належною медичною допомогою у зв'язку із наявними у них інфекційними захворюваннями. Другий заявник також стверджував, що під час перебування під вартою захворів на туберкульоз, проте не отримав належного лікування; заявляв, що у зв'язку з цим він не мав ефективного правового захисту щодо своїх скарг на неналежну медичну допомогу. Окрім цього, скаржився на неналежні умови відбування покарання в колонії. Так, під час кожного виходу із камери на нього одягали наручники і його супроводжував конвой зі службовими собаками. Заявники посилалися на ст. 3 Конвенції. Другий заявник скаржився на відсутність у його розпорядженні ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргами за статтею 3 Конвенції на стверджуване надання неналежної медичної допомоги. Він посилався на ст. 13 Конвенції.

Правове обґрунтування: відсутність належної медичної допомоги під час тримання під вартою може становити поводження, що суперечить ст. 3 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та № 13413/04, пункти 112 – 122, від 29 листопада 2007 року; «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункти 77 – 83, від 18 грудня 2008 року, та «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, пункти 91 – 98, від 21 жовтня 2010 року).

Інші відповідні принципи, встановлені Судом у його практиці щодо ст. 3 Конвенції та надання медичної допомоги під час тримання під вартою, наведені в рішенні у справі «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonovv. Ukraine) (заява № 40512/13, пункти 70 – 75, від 22 жовтня 2015 року).

Характер захворювань заявника безсумнівно загрожував його життю.

Щодо заяви № 12258/09 «Іванов проти України» Суд зазначає, що у 1996 році після проведення низки аналізів крові під час тримання заявника під вартою в Одеському СІЗО було встановлено наявність у нього антитіл до ВІЛ. Це також підтверджувалося записами у його медичній картці. У зв’язку з цим вбачається, що державні органи не відреагували належним чином на захворювання заявника.

До того ж після повторного підтвердження ВІЛ-позитивного статусу у червні 2008 року під час тримання під вартою у Житомирській виправній колонії, заявник не отримував курс АРТ до березня 2009 року. З огляду на серйозність ВІЛ-інфекції вкрай важливо було розпочати курс АРТ без затримки. Уряд не навів жодних переконливих аргументів для виправдання цієї затримки. Крім того, він не заперечив проти підтвердженого матеріалами справи аргументу заявника, що він не проходив планових оглядів або тести на ВІЛ-інфекцію.

Щодо лікування першого заявника від гепатиту С не оскаржувалося, що у грудні 2007 року у нього були виявлені антитіла до гепатиту С. Проте Уряд не надав документального підтвердження належного реагування державних органів на зазначене захворювання, наприклад, у формі проведення подальших тестів, встановлення діагнозу та надання відповідного лікування.

У серпні 2010 року у заявника було загострення гепатиту С і він став хронічним. Уряд знову не надав жодної інформації, чи надавалося заявнику яке-небудь лікування після цього.

Щодо заяви № 54754/10 «Кашуба проти України» Суд зазначає, що після прибуття у вересні 2000 року до Луцького СІЗО та потім у вересні 2001 до Вінницького СІЗО другий заявник був визнаний особою, яка раніше вже перенесла ТБ. Проте Уряд не заперечував, що після медичного огляду у березні 2003 року йому діагностували ТБ. Він десятки разів оглядався лікарями установи виконання покарань та, вочевидь, отримував певне лікування. Проте цих обставин не достатньо, щоб переконати Суд, що лікування включало в себе комплексну терапевтичну стратегію, а все надане йому лікування та догляд відповідали вимогам ст. 3 Конвенції.

З червня до серпня 2003 року другий заявник не отримував жодного лікування ТБ та з лютого 2007 року до квітня 2014 року йому неодноразово було діагностовано залишкові зміни після ТБ верхньої частки лівої легені. Уряд також наголосив, що заявник мав доступ до належної медичної допомоги. Проте він не уточнив характер лікування, яке другий заявник отримував у зазначений період. Він також не надав жодного документального підтвердження, такого як копія медичної картки заявника або перелік медичних призначень.

Висновки: надана заявникам медична допомога була неналежною. У результаті надання їм неналежної медичного допомоги, вони зазнали душевного страждання та труднощів, які перевищували невідворотний рівень страждання, притаманного триманню під вартою, а їхня гідність була принижена.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції) та право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

Ключові слова: приниження гідності, нелюдське поводження, охорона здоров’я, позбавлення волі