Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 червня 2019 року

у справі «Рола проти Словенії»

за заявами № 12096/14 та іншими

Щодо позбавлення особи ліцензії про право на здійснення діяльності ліквідатора у справах про банкрутство внаслідок засудження

Фабула справи: заявникові було надано ліцензію про право на здійснення діяльності ліквідатора на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство і внесено до реєстру ліквідаторів. Згодом заявника було визнано винним у здійсненні насильницьких дій за двома епізодами злочинної діяльності, за вчинення яких законом передбачено державне переслідування; відповідно до положень КК Словенії, чинного на час розгляду справи, його було притягнуто до кримінальної відповідальності та призначено покарання у виді позбавлення волі умовно. Місцевим судом було повідомлено Міністра юстиції про притягнення заявника до кримінальної відповідальності та набрання статусу остаточного вироку у справі. Міністром юстиції Словенії було анульовано ліцензію. Заявник стверджував, що у зв'язку зі скасуванням ліцензії про право на здійснення діяльності ліквідатора на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, яка була видана безстроково, були порушені його права, передбачені ст. 7 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Правове обґрунтування: встановивши, що заявник мав "власність" у значенні ст. 1 Протоколу № 1, Суд вважає, що відкликання його ліцензії було втручанням у мирне користування його володіннями.

Відкликання ліцензії заявника було мірою контролю за використанням майна, яке підлягає розгляду відповідно до п. 2 ст. 1 Протоколу № 1 (див., Mutatis mutandis, Tre Traktörer AB v. Швеція, 7 липня 1989, § 55, серія A № 159, і Capital Bank AD проти Болгарії, № 49429/99, § 131, ECHR 2005 ‑ XII (витяги).

Перша вимога ст. 1 Протоколу № 1 полягає в тому, щоб будь-яке втручання державного органу в мирне користування власністю було законним. Крім того, захід, спрямований на контроль за використанням майна, може бути виправданим лише у тому випадку, якщо він, серед іншого, виявляється "відповідно до загального інтересу". Втручання також повинно досягти «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу громади та вимогами захисту основних прав індивіда (див. Vékony проти Угорщини, № 65681/13, § 32, 13 січня 2015 р. , і Біяджолі, рішення, цитоване вище, § 101).

Вітчизняні органи влади у цій справі покладаються на положення Закону про фінансові операції як на підставу відкликання ліцензії заявника, не звертаючись до застосовності відповідних кримінально-правові положення. Однак не можна не враховувати, що Конституційний Суд вважав відкликання ліцензії після винесення кримінальної судимості "правовим наслідком засудження" і що сам Уряд визнав доцільність кримінально-правових положень до нинішня ситуація, стверджуючи, що Закон про фінансові операції був "частковим актом імплементації в рамках Кримінального кодексу чи Старого Кримінального кодексу".

Ст. 100 старого КК Словенії (а також ст. 79 КК Словенії) встановлюють заходи, які повинні розглядатися як "правові наслідки засудження", включаючи припинення дозволу на виконання публічна функція та перешкода набуття певних прав, таких як право виконувати державні функції та певні професії. Крім того, ст. 99 старого КК Словенії (а також ст. 78 КК Словенії) обмежували виникнення "правового наслідку засудження" випадками покарання у виді позбавлення волі і прямо передбачали, що цей захід не може бути застосований, якщо особа було призначено умовно. Крім того, він передбачав, що лише статут може встановлювати "правові наслідки засудження", а останні не повинні застосовуватися заднім числом (там же).

Висновки: з огляду на те, що заявник вчинив кримінальні правопорушення у 2003 та 2004 роках, коли чинним був Закон про банкрутство, а не Закон про фінансові операції, на підставі якого заявник отримав умовний вирок, Суд вважає, що він не міг обґрунтовано передбачити, що його засудження автоматично призвело б до відкликання його ліцензії.

Констатовані порушення: право на мирне володіння своїм майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції). Не було виявлено порушення правила “ніякого покарання без закону” (ст. 7 Конвенції).

Ключові слова: захист власності, кримінальна відповідальність, позбавлення права займатися певною діяльністю