Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 червня 2019 року

у справі «Есамбаєва та інші проти Росії»

за заявами № 2660/12 та іншими

Щодо свавільного викрадення особи військовослужбовцями

Фабула справи: заявники, громадяни Росії, на час подій проживали в Республіці Чечня або Республіці Інгушетія. Вони є близькими родичами осіб, які зникли безвісти після стверджуваного незаконного затримання військовими. В кожній із заяв, об’єднаних у цій справі, події мали місце на території, яка перебувала під контролем військових сил Російської Федерації. Заявники скаржилися згідно зі ст. 2 Конвенції, що їхні родичі зникли після затримання державними агентами та що вітчизняні органи влади не провели ефективного розслідування цього питання. Заявники також скаржилися на порушення ст. 3 Конвенції через душевні страждання, спричинені ним зникненням їхніх родичів, та порушення ст. 5 Конвенції через незаконність їх затримання. Вони також стверджували, що, всупереч ст. 13 Конвенції, не було доступних національних засобів правового захисту стосовно їхніх скарг відповідно до ст. 2 Конвенції.

Правове обґрунтування: родичі заявників можуть вважатися померлими після їх невизнаного затримання державними агентами. За відсутності будь-якої форми обґрунтування, висунутої Урядом, Суд вважає, що смерть родичів заявників може бути віднесена до держави.

Кримінальне розслідування не є ефективним засобом захисту стосовно зникнень, які сталися, зокрема, в Чечні та Інгушетії між 1999 та 2006 роками, і що така ситуація становить системну проблему згідно Конвенції. У справах, що розглядаються, як і в багатьох попередніх аналогічних справах, розглянутих Судом, розслідування тривало протягом багатьох років, не спричинивши жодних суттєвих подій стосовно особи винних осіб або долі зниклих родичів заявників.

Кожний розгляд кримінальних проваджень зазнав поєднання вад, подібних до недоліків, перелічених у рішенні Аслаханова та інших (цитоване вище, §§ 123–25). Їм було винесено кілька рішень про припинення розслідування з подальшими періодами бездіяльності, що ще більше зменшило перспективи розкриття злочинів. Не було вжито жодних значущих кроків для виявлення та допиту обслуговуючого персоналу, який міг бути свідком, зареєстрованим або брати участь у операціях.

Ситуація насильницького зникнення породжує порушення ст. 3 Конвенції стосовно близьких родичів жертви. Суть такого порушення полягає не в тому, що йдеться про факт "зникнення" члена сім'ї, а скоріше в реакціях влади та ставленні до ситуації, коли вона доводиться до них до відома (див. Орхан проти Туреччини, ні 25656/94, § 358, 18 червня 2002 р., І Імакаева проти Росії, № 7615/02, п. 164, ЄСПЛ 2006-XIII (витяги).

За відсутності результатів кримінального розслідування будь-який інший можливий засіб захисту стає недоступним на практиці.

Висновки: оскільки було встановлено, що п. Шаміль Амірхаджієв, п. Саїд-Магомед Вацаєв, п. Хамзат Чапсуркаєв, п. Алві Лорснукаєв та п. Арбі Ісієв були затримані державними агентами, очевидно, без будь-яких законних підстав або підтвердження такого затримання, це було особливо серйозним порушенням права на свободу та особисту недоторканність, закріпленого у ст. 5 Конвенції (див., наприклад, Імакаеєва, цитовану вище, § 178; Аслаханова та інші, цитовані вище, § 134; та Ірезієві проти Росії, № 21135/09, § 80, 2 квітня 2015 року).

Констатовані порушення: право на життя (ст. 2 Конвенції), заборона катування (ст. 3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції) та право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

Ключові слова: позбавлення життя, позбавлення волі, нелюдське поводження, приниження гідності, збройні сили, збройний конфлікт, досудове слідство