Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 червня 2019 року

у справі «Зібері проти Північної Македонії»

за заявою № 2166/15

Щодо ненадання стороні захисту можливості допитати свідка обвинувачення

Фабула справи: 7 травня 2005 року особа, тримаючи в руках пістолет, зупинила автомобіль, яким керував Ф. Н., і вистрілила декілька разів у його напрямку, внаслідок чого Ф. Н. помер на місці, а Дж. Т., громадянин Албанії, що знаходився на пасажирському сидінні, був поранений. Дж. Т. був доставлений до лікарні, де працівники правоохоронних органів провели допит. Також було проведено огляд місця події. 8 травня 2005 року працівники поліції показали Дж. Т. фотографії потенційних підозрюваних, серед яких він встановив особу (заявника у цій справі), підозрювану у вчиненні обстрілу. У подальшому працівники правоохоронних органів провели обшук у будинку заявника та виявили пістолет; разом з тим заявника було заарештовано, у результаті проведеної слідчої дії – пред’явлення для впізнання – Дж. Т. впізнав у заявникові особу, що вчинила злочин. 11 травня 2005 року Дж. Т. допитав слідчий суддя і прокурор. 6 липня 2005 року заявникові було пред’явлено обвинувачення у вчиненні вбивства і замаху на вбивство у суді першої інстанції Скоп'є. Прокуратура заявила про статус Дж. Т. як свідка у процесі. 30 вересня 2005 року суд першої інстанції звернувся до Міністерства юстиції із клопотанням про виклик Дж. Т. через дипломатичну службу, оскільки він повернувся до Албанії. заявник скаржився, згідно зі ст. 6 Конвенції, що кримінальне провадження проти нього було несправедливим, оскільки його засудження ґрунтувалося на доказах, наданих Дж. Т., яких він не зміг спростувати.

Правове обґрунтування: пп. (d) п. 3 ст. 6 Конвенції є специфічним аспектом права на справедливе слухання, гарантованого п. 1 ст. 6, яке повинно бути враховано при будь-якій оцінці справедливості судового розгляду ( див. як нещодавній орган влади, Asani проти колишньої Югославської Республіки Македонія, № 27962/10, п. 32, 1 лютого 2018 року).

Неможливість пошуку свідка може за певних умов виправдати визнання його свідчення допустимими, хоча захист не мав можливості його допитати (див. Lučić проти Хорватії № 5699/11, § 79, 27 лютого 2014 року). У цьому відношенні Суд повинен з’ясувати, чи були докладені всі розумні зусилля, щоб знайти відповідного свідка та чи влада була старанною у своїх спробах забезпечити його чи її присутність на слуханні (див. Tseber проти Чехії, № 46203/08, § 48, 22 листопада 2012 року).

Національні суди неодноразово намагалися викликати Дж. T. дипломатичними засобами, однак безрезультатно. Не вдавшись до цих спроб, вітчизняні суди могли звернутися до міжнародної правової допомоги і просити Дж. T. постати перед албанським судом, щоб дозволити захисту допитати його за допомогою відеозв'язку, оскільки не було аргументовано, що така домовленість була неможливою (див. цитовану вище Schatschaschwili, § 138).

Заявника було засуджено за тяжкі злочини, стосовно яких Дж. T. був єдиним очевидцем. Це не було заперечено Урядом.

Крім того, обвинувальний вирок заявника спирався виключно на докази, надані Дж. T. - а саме його показаннях перед слідчим суддею та його ідентифікація заявника із фотографій, представлених поліцією та на пред’явленні для впізнання. Суд не може, за відсутності будь-яких пояснень з боку національних судів, бачити, як експертиза на місці пов'язувала заявника зі злочином. За цих обставин Суд вважає, що докази, надані J.T. було єдиним доказом на підтвердження засудження заявника (див. цитовану вище Al-Khawaja та Tahery, § 160).

Велика палата у справі Schatschaschwili визнала такі елементи, які є актуальними в цьому контексті: підхід суду першої інстанції до неперевірених доказів, наявність та потужність подальших інкримінуючих доказів та будь-які процедурні заходи, вжиті для компенсації відсутність можливості безпосередньо перехресного допиту свідків на судовому процесі (див. Schatschaschwili, цитований вище, § 145).

Немає жодних ознак того, що національні суди зверталися до неперевірених доказів з якоюсь особливою обережністю або надавали йому меншої ваги.

В цій справі не було інших доказів, окрім наданих Дж. T., що підтверджують версію подій, що призводять до засудження заявника. Навпаки, решта доказів підтверджувала його звільнення.

Щодо аргументу уряду про те, що адвоката заявника було запрошено взяти участь у допиті Дж. T. під час розслідування, Суд зазначає, що немає жодних ознак того, що адвоката попередили, що відповідний свідок є іноземним громадянином і що там можуть виникнути труднощі з подальшим розслідуванням. Тому, хоча адвокат заявника не скористався можливістю взяти інтерв'ю у Дж. T. під час розслідування це не можна сприймати як усвідомлену відмову від його права на перехресний допит (див. Габрієлян, цитований вище, § 85, та порівняйте Гані проти Іспанії, № 61800/08, § 48, 19 лютого 2013 року) .

Висновки: враховуючи той факт, що заявник не був відслідкований, а адреса його проживання була відома суду першої інстанції, оскільки він отримав принаймні одну повістку за цією адресою, незрозуміло, чому суд першої інстанції не прослідкував за цим питанням або не передбачив більше часу між слуханнями, як це запропонувало Міністерство юстиції, щоб він міг отримати повістку вчасно. Зважаючи на викладене, Суд вважає, що вітчизняні суди не надали поважних причин не забезпечення відвідування Дж. T. під час судового розгляду (див. цитований вище Асані, § 45; Паїч проти Хорватії, № 47082/12, § 38, 29 березня 2016 р. та Габрієлян проти Вірменії, № 8088/05, п. 84, 10 квітня 2012 р., з подальшими посиланнями).

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) та право допитувати свідків обвинувачення (пп. (d) п. 3 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: справедливий судовий розгляд, право на захист, рівність сторін