Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 липня 2019 року

у справі «Садоча проти України»

за заявою № 77508/11

Щодо неправомірної та недоцільної конфіскації незадекларованої суми

Фабула справи: заявник скаржився, що рішення національних органів влади про конфіскацію було незаконним, надмірним та непропорційним законній меті, яку переслідували.

Заявник подорожував з України в Польщу, тримаючи при собі велику суму грошей. Його ручна поклажа була перевірена за допомогою сканерів; працівник митної служби запитав заявника чи має він готівкові кошти, після чого заявник пред'явив наявні кошти. Заявника було звинувачено у порушенні митних правил у зв’язку із недекларуванням повної суми готівкових коштів, після чого одна третя суми була негайно конфіскована, а решта була залишена заявникові.

Адвокат заявника визнав, що заявник не задекларував кошти, проте він не знав, що він має обов’язок їх декларувати. Адвокат також додав, що конфіскована сума була отримана за договором позики, та надав відповідне підтвердження. Проте суд прийняв рішення про конфіскацію коштів, вказавши, що їх походження не має значення для відповідальності заявника. В апеляції адвокат заявника стверджував, що суд першої інстанції наклав несправедливе та непропорційне покарання, оскільки не взяв до уваги походження коштів та відсутність у заявника умислу їх приховати. Апеляційний суд підтримав рішення суду першої інстанції. Дане рішення було остаточним та не підлягало оскарженню.

Правове обґрунтування: що стосується поведінки заявника, Суд зазначає, що немає ознак того, що він навмисно прагнув обійти митні правила. Той факт, що правоохоронні органи не порушили кримінальну справу проти заявника, також свідчить про те, що вони визнали відсутність наміру обдурити їх з боку заявника і що шляхом накладення на нього заходів конфіскації влада не прагнула запобігти жодним іншим незаконним діям, таким як відмивання грошей, торгівля наркотиками, фінансування тероризму чи ухилення від сплати податків. Гроші, які провозив заявник, були законно отримані. Звідси випливає, що єдиною протиправною (але не злочинною) поведінкою, яка може бути пов’язана з ним, була його неспроможність скласти письмову декларацію до митних органів про те, що він перевозив таку готівку через кордон.

Суд нагадав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення, а санкція – тяжкості правопорушення, для покарання за який вона призначається.

Суд не переконали аргументи Уряду, що оцінка пропорційності була включена до рішень національних органів. Складається враження, що міркування щодо законного походження грошей, ненавмисного характеру поведінки заявника чи відсутності інших записів про митні правопорушення, незважаючи на те, що адвокат заявника порушував ці питання під час провадження, не мали жодного значення під час ухвалення рішення.

Національні суди просто посилалися загально, не надаючи деталей, на звернули належної уваги на "характер правопорушення та спосіб його вчинення" та "інформацію про особу заявника" і не вивчали питання про те, чи підтримувався необхідний баланс між громадськими інтересами та правом заявника на мирне користування своїми володіннями.

Також Уряд не довів належними аргументами, що менш сувора санкція, наприклад, штраф, була недостатньою для досягнення бажаного стримувального та карального ефекту та для запобігання повторному порушенню вимог декларування.

Висновки: конфіскована сума була значною для заявника. Однак немає жодних доказів того, що заявник міг завдати будь-якої серйозної шкоди державі: він не уникав митних зборів чи будь-яких інших обов’язкових платежів. Заява, що міститься в рішенні апеляційного суду про те, що дії заявника завдали "серйозної шкоди зовнішньоекономічним інтересам та безпеці України", є надто розпливчастою та загальною та не підкріплюється жодними деталями щодо того, що саме становило цю шкоду. Таким чином, Суд вважає, що захід конфіскації не розглядався як грошова компенсація шкоди - оскільки держава не зазнала жодних збитків внаслідок діяння заявника, але була стримувальною та каральною за своїм призначенням.

Суд вважає, що конфіскація всієї незадекларованої суми грошей наклала на заявника індивідуальний та надмірний тягар і була непропорційною вчиненому правопорушенню.

Констатовані порушення: захист права власності (ст.1 Першого протоколу до Конвенції).

Ключові слова: митний огляд, вилучення грошових коштів, належне обґрунтування застосованого покарання, наслідки недотримання митного законодавства, переміщення валюти через митний кордон держави