Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 липня 2019 року

у справі «Романов проти Росії»

за заявою № 76594/11

Щодо необґрунтованого позбавлення права на оскарження батьківства через формальність судового розгляду

Фабула справи: заявник скаржився на той факт, що його було позбавлено можливості оспорити факт батьківства.

Дівчина заявника народила сина. Заявник визнав батьківство щодо дитини, відомості щодо якого були внесені до свідоцтва про народження дитини. Але через п’ять років заявник та матір дитини були позбавлені батьківських прав щодо дитини. Бабуся хлопчика по материнській лінії була призначена опікуном. Пізніше заявника було визнано винним в несплаті аліментів.

Через багато років жінка розповіла заявникові, що він не є батьком тієї дитини. ДНК-тест підтвердив її доводи. Заявник подав позов про оспорювання батьківства.

Суд першої інстанції задовольнив позов заявника та припинив батьківство заявника. Натомість суд апеляційної інстанції скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову заявника. Суд вказав, що до справи заявника застосовувалися норми Кодексу про шлюб та сім`ю від 30.07.1969 року, оскільки дитина народилася до моменту, коли набув чинності новий Сімейний кодекс 01.03.1996 року. Попередній кодекс встановлював один рік позовної давності для оспорювання батьківства, який починав свій відлік з того часу, коли ймовірний батько дізнався про те, що його було зареєстровано як батька. Заявник добровільно визнав своє батьківство у 1997 році, проте позов про оспорювання батьківства подав лише у 2010 році.

Правове обґрунтування: Суд попередньо розглядав випадки, коли чоловік хотів порушити провадження для оскарження батьківства дитини. Він неодноразово констатував, що провадження щодо встановлення або оскарження батьківства стосувалося приватного життя людини відповідно до ст. 8 Конвенції, яка охоплює важливі аспекти її особистої ідентичності.

Суд встановив, що ст. 49 Кодексу про шлюб та сім'ю - застосовна до спорів про батьківство, що стосуються дітей, народжених до 1.03.1996 р. - встановила негнучкий однорічний граничний строк для оскарження батьківства із часом, який починає перебіг з моменту реєстрації народження незалежно від усвідомлення батьком імовірності обставин, що ставлять під сумнів його батьківство.

Уряд стверджує, що в той час, коли заявник визнавав батьківство С., він або знав, що він не є його біологічним батьком, або, принаймні, мав сумніви щодо свого батьківства. Суд, однак, зазначає, що, відхиляючи позов заявника на підстави застосування позовного строку, суд обмежив свою оцінку тим, що він встановив, що заявник порушив позов про оскарження батьківства більше року після того, як він був зареєстрований як батько С. після його визнання батьківства. Він не досліджував, чи в той час заявник знав чи повинен був знати, що він не є біологічним батьком С. Дійсно, він прямо та буквально застосував ст. 49 Кодексу про шлюб та сім'ю, яка була сформульована жорстко, не допускаючи жодних винятків до однорічного строку та не залишаючи місця для оцінки того, чи були у зареєстрованого батька причини сумніватися у своєму батьківстві чи справді знав, що він не був біологічним батьком на момент реєстрації батьківства (див., АЛ проти Польщі , § 78, де національні суди встановили, що заявник визнав його батьківство, повністю усвідомлюючи, що він, можливо, не був біологічним батьком; див. також Фінікаріду проти Кіпру, № 23890/02, п. 63, 20 грудня 2007 р.). За цих обставин, за відсутності належного судового розгляду цих питань національними органами влади, Суд не може міркувати, чи визнав заявник своє батьківство С., повністю усвідомлюючи, що він не може бути біологічним батьком ( див. для аналогічного міркування " Лашманкін та інші проти Росії" , № 57818/09 та 14 інших, пп. 454 та 455, 7 лютого 2017 року) і тому не можуть прийняти аргументи уряду, засновані на неперевірених фактичних твердженнях.

Суд також не погоджується з аргументами Уряду, що заявник міг би попросити продовження строку. Суд зазначає, що згідно зі ст.49 Кодексу про шлюб та сім'ю, вона не передбачала жодних винятків для застосування однорічного строку, у тому числі у випадках, коли зареєстрований батько дізнався про біологічну реальність після закінчення цього строку. Уряд не посилався ні на який факт чи аргумент, наприклад на приклади усталеної судової практики, здатних переконати його дійти до іншого висновку в цій справі. За таких обставин заявка на продовження строку була невдалою.

Висновки: ст. 49 Кодексу про шлюб та сім'ю немістить ніяких винятків для застосування однорічного строку і, зокрема, не має ніяких виключень для чоловіків, яким стало відомо про біологічну причетність до дитини більш ніж через рік після реєстрації народження, чим спричинено автоматичне запобігання відмови таких чоловіків від батьківства. Такий негнучкий термін не можна вважати "необхідним у демократичному суспільстві", оскільки він не дозволяв врахувати конкретні обставини справи, а тому не зміг досягти справедливого балансу між загальними інтересами про захист правової визначеності сімейних відносин та права батька оспорювати факт батьківства.

Суд вважає, що національні органи не вжили ніяких заходів для всебічної оцінки обставин справи і не врахували особливостей даної ситуації. Це спричинило те, що заявнику було відмовлено у оскарженні батьківства через пропущення строку. Так дії держави завдали істотної шкоди законним інтересам заявника та становили суттєве втручання в сімейні відносини.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: жорсткі процесуальні строки, втручання в родинні відносини, проведення тесту на батьківство, захист від неналежного втручання в сімейне життя, вивчення індивідуальних характеристик справи