Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 квітня 2019 року

у справі «Бьярні Арманнсон проти Ісландії»

за заявою № 72098/14

Щодо притягнення до відповідальності двічі за один і той самий злочин в податковому та кримінальному провадженні

Фабула справи: заявник скаржився, що через накладення податкової надбавки, подальше кримінальне розслідування та засудження за податкові правопорушення його судили двічі і карали за один той самий злочин.

Заявник займав посаду генерального директора одного з найбільших банків Ісландії з 1997 по 2007 роки. 2009 року Управління податкових розслідувань ініціювало перевірку податкових декларацій заявника. Підставою для перевірки було питання, чи мав заявник доходи від продажу акцій після того, як припинив займати посаду генерального директора банку. За результатами перевірки було складено висновок. Заявника було повідомлено про те, що його справа буде передана до Управління внутрішніх доходів для можливої переоцінки його податків, та, можливого кримінального провадження у зв’язку з порушенням податкового законодавства, а також перераховано можливі варіанти завершення такого провадження. Заявникові було надано 30 днів для надання пояснень.

Надалі, була проведена перевірка податкових декларацій заявника, в ході якої встановлено, що заявник не задекларував значний приріст капіталу. Внаслідок цього було збільшено суму, зазначену як капітал у податкових деклараціях, здійснено перегляд розміру податку та накладено надбавку в розмірі 25 %. Заявник у встановленому національним законодавством порядку сплатив необхідні суми та встановлену надбавку в розмірі 25 %. Попереднє рішення, яким було встановлено порушення вимог податкового законодавства, оскаржено не було.

У подальшому, Управління податкових розслідувань передало матеріали справи стосовно заявника до органів прокуратури, про що заявника було поінформовано письмово. Прокурор, у провадженні якого перебувала справа заявника, вказав, що в разі наявності обставин для цього, буде порушено кримінальне провадження проти заявника за фактом порушення ним податкового законодавства. Адвокат заявника та сам заявник заперечували проти порушення кримінального провадження, оскільки останній вже сплатив всі необхідні суми та надбавку, яка була встановлена за результатами податкової перевірки. Прокурор пред’явив заявникові обвинувачення у порушенні вимог податкового законодавства, вчиненого з обтяжуючими обставинами. Вироком суду заявника було визнано винним у вчиненні пред’явленого йому обвинувачення та призначено покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки та сплати штрафу без наведення обґрунтувань такого розміру штрафу. Заявник оскаржив вирок суду до апеляційної та касаційної інстанцій на підставі порушення ст.4 Протоколу № 7 до Конвенції щодо непритягнення до відповідальності двічі за одне й те ж саме правопорушення, однак суди його скарги відхилили.

Правове обґрунтування: у справі " А" та "Б" проти Норвегії № 24130/11 та 29758/11, 15.11.2016 року Суд визнав, що ведення подвійного провадження з можливістю поєднання різних покарань було передбачуваним для заявників, які, мабуть, знали з самого початку. що кримінальне переслідування, а також накладення податкових санкцій було можливим або навіть ймовірним виходячи з фактів їхніх справ. Суд зауважив, що адміністративне та кримінальне провадження велося паралельно і було взаємопов'язане. Факти, встановлені в одному із проваджень, використовувалися в іншому, і, що стосується пропорційності загального покарання, покарання, призначене у кримінальному процесі, враховувало податкове стягнення. Суд переконався, що, хоча два різні органи покаладали різні покарання в рамках різних процедур, все-таки був достатньо тісний зв'язок між ними, як по суті, так і в часі, для того, щоб вони розглядалися як складові частини загальної схеми санкцій згідно національного законодавства.

На відміну, наприклад, у справі Йоханнесона та інших проти Ісландії, №22007/11, 18.05.2017 року, Суд встановив, що двох окремих заявників судили і карали двічі за одну і ту саму поведінку. Зокрема, це було через те, що обидва судові процеси мали «кримінальний» характер; вони грунтувалися на фактично одних і тих же фактах; і вони не були достатньо взаємопов'язані, щоб вважати, що влада уникала дублювання проваджень. Хоча ст.4 Протоколу №7 до Конвенції не виключає проведення паралельних адміністративних та кримінальних проваджень стосовно однієї і тієї самої злочинної поведінки, два судові провадження повинні мати достатньо тісний зв’язок по суті та в часі, щоб уникнути їх дублювання. Суд постановив, що між групами проваджень у цій справі не було достатньо тісного зв’язку.

Оцінюючи по суті зв’язок між податковим та кримінальним провадженням у цій справі - а також різними санкціями, накладеними на заявника - Суд погоджується з тим, що вони переслідували взаємодоповнюючу мету у вирішенні питання про невиконання платником податків вимог щодо подання податкової декларації. Крім того, наслідки поведінки заявника були передбачувані: і накладення податкової надбавки, і обвинувальний акт, і обвинувальний вирок за податкові правопорушення є частиною вжитих дій, а санкції, стягнуті за ненадання точної інформації у податковій декларації.

Суд виніс заявнику умовний термін на шість місяців та призначив йому сплатити штраф. При встановленні штрафу суд враховував нарахування податків, які вже були накладені на заявника, хоча і не надавали жодних деталей щодо розрахунку в цьому відношенні. Тим не менш, Суд вважає, що санкції, вже накладені в податковому провадженні, були достатньо враховані при винесенні вироку у кримінальному провадженні.

Поведінка заявника та його відповідальність згідно з різними положеннями податкового та кримінального законодавства були розглянуті різними органами та судами під час провадження, що були значною мірою незалежними один від одного.

Висновки: загальна тривалість провадження становила близько чотирьох років та десяти місяців. Протягом цього періоду фактично провадження мало розвиток паралельно лише з 01.03.2012 року, коли Управління податкового розслідування повідомило про це Спеціального прокурора, та серпня 2012 року, коли рішення Управління внутрішніх доходів стало остаточним, тобто на період трохи більше п’яти місяців. Більше того, заявнику було пред'явлено обвинувачення через сім місяців після прийняття остаточного рішення та приблизно через чотири місяці після набуття ним законної сил. Суд першої інстанції визнав заявника винним більш ніж через рік після прийняття рішення Управлінням внутрішніх доходів.

Беручи до уваги вищезазначені обставини, зокрема відсутність збігу часу та значною мірою незалежність збору та оцінки доказів, Суд не може встановити, що існував достатньо тісний зв’язок по суті та в часі між податковим провадженням та кримінальним провадження у справі щодо їх сумісності за критеріями ст.4 Протоколу № 7 до Конвенції.

Констатовані порушення: право не бути притягненим до суду або покараним двічі (ст.4 Протоколу №7 Конвенції).

Ключові слова: притягнення двічі до юридичної відповідальності за одне порушення, подвійне покарання, податкове законодавство, порушення податкових норм, тотожність справ, принцип “non bis in idem”, різні види юридичної відповідальності