Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 травня 2019 року

у справі «Тадевосян проти Вірменії»

за заявою № 69936/10

Щодо відсутності належного відшкодування за експропріацію земель

Фабула справи: заявниця скаржилась, на те, що її незаконно позбавили грошових активів у розмірі 75 820 000 драм.

Уряд Вірменії прийняв постанову, відповідно до положень якої було затверджено «зону експропріації», що складалась із земельних ділянок, які необхідно було вилучити для державних потреб. Для управління та реалізації цього проекту було створено «Агентство з реалізації будівництва та інвестицій Єревану». Заявниці належав будинок, розташований в центрі міста та внесений до списку земель, які мають бути вилучені для державних потреб.

Заявниця придбала цю нерухомість за 1 млн вірменських драм. Заявниця уклала з Агентством угоду, відповідно до вимог якої вона відмовилася від своєї власності за 265 020 доларів США компенсації. Окрім іншого, угодою передбачалася виплата заявниці «фінансового заохочення» у розмірі 78 006 доларів США. Таким чином, остаточна сума продажу, включаючи додаткові 15 % відповідно до вимог законодавства, дорівнювала 394 479 доларів США, з яких заявниця отримала 355 031 доларів США, а 39 447 доларів США було стягнуто як податок на прибуток.

Департамент по боротьбі з корупцією Генеральної прокуратури відкрив кримінальне провадження щодо посадових осіб Агентства, стверджуючи, що вони навмисно завищили ринкову вартість майна заявниці. Заявниця надала свідчення в статусі свідка в ході розслідування кримінальної справи. З її слів, у невстановлену дату в ході досудового розслідування директор Агентства вимагав повернення 180 000 доларів США, іншому випадку її могло бути притягнуто до кримінальної відповідальності за привласнення коштів державного бюджету. Заявниця перевела на рахунок Агентства 75 820 000 вірменських драм. Генеральна прокуратура закрила кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю достатніх доказів вчинення злочину. В результаті заявниця почала вимагати повернення сплачених нею коштів на рахунок Агентства, але Агентство повідомило їй, що вона передала грошову суму без будь яких документальних підтверджень.

Заявниця декілька разів зверталася до Агентства з вимогою про повернення коштів, однак відповіді не отримала. Тоді заявниця звернулася до суду з вимогою про повернення коштів, сплачених Агентству, суми податку на прибуток, сплаченої нею, та збитків, отриманих через незаконне утримання її коштів. Згодом заявниця відмовилася від своїх позовних вимог щодо відшкодування шкоди. Міський суд частково задовольнив позов заявниці, зазначивши, що сума в розмірі 75 820 000 вірменських драм має бути повернута заявниці, оскільки в Агентства не було жодних правових підстав для утримання цієї суми, адже закриттям кримінального провадження підтвердився факт законності дій заявника. Суд апеляційної інстанції скасував попереднє рішення суду та направив справу на новий судовий розгляд. В ході повторного судового розгляду суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову заявниці. Заявниця подала апеляційну скаргу, проте вона була залишена без задоволення. Не погодившись, заявниця подала касаційну скаргу, але суд таку скаргу визнав необґрунтованою

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що грошові активи є "володінням" у значенні ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Крім того, грошові активи також визнаються об'єктами цивільного права у внутрішній правовій системі.

Суд зазначає, що сторони не оспорювали, що заявниця сплатила Агентству 75 820 000 000 драм. Цей платіж був остаточним у тому сенсі, що в результаті заявниця втратила право власності на цю суму грошей. Таким чином, відбулося позбавлення майна заявника, що стосується суми, про яку йдеться.

Суд повторює, що перша і найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, щоб будь-яке втручання державного органу в мирне користування володіннями було законним (див. Іатрідіс проти Греції [GC], № 31107/96, § 58, ЄСПЛ 1999-II). Однак існування правової бази само по собі не є достатнім для задоволення принципу законності, що також передбачає, що діючі положення вітчизняного законодавства є достатньо доступними, точними та передбачуваними при їх застосуванні. Цей принцип також вимагає від Суду перевірити, чи спосіб інтерпретації та застосування внутрішнього законодавства національними судами спричиняє наслідки, що відповідають принципам Конвенції (див. Апостоліді та інші проти Туреччини, №45628/99, § 70, 27.03.2007 р.).

У цій справі Уряд посилається на п.4 ст.1099 Цивільного кодексу як на правову основу неповернення майна заявниці, оскільки заявниця ніби-то сплатила суму, знаючи, що вона не зобов’язана цього робити.

Суд приймає, що п.4 ст.1099 Цивільного кодексу є надійною правовою основою для втручання, про яке йдеться, за умови виконання передумов, передбачених цим положенням. Для Суду це положення також є достатньо доступним, точним та передбачуваним у своїй заяві.

Суд нагадує, що через безпосереднє знання свого населення і його потреб, національні органи в принципі краще здатні оцінити те, що є «в інтересах суспільства». Тут, як і в інших сферах, на які поширюються гарантії Конвенції, національні органи влади, відповідно, користуються певним рівнем оцінки. Зокрема, рішення про прийняття законів про експропріацію власності зазвичай передбачає розгляд політичних, економічних та соціальних питань.

Висновки: Суд, вважаючи природним, що свобода оцінювання, доступна законодавчому органу при здійсненні соціальної та економічної політики, повинна бути широкою, буде поважати рішення законодавчого органу щодо того, що є "в інтересах суспільства", якщо це рішення має розумні підстави. Суд зазначає, що Уряд не вказав аргументів щодо того, що був суспільний інтерес щодо відсутності відшкодування заявниці.

Позбавлення заявниці компенсації безсумнівно є втручанням в право власності. З огляду на матеріали справи, такий захід не був нагальним та необхідним в демократичному суспільстві.

Констатовані порушення: захист права власності (ст.1 Першого протоколу до Конвенції).

Ключові слова: вилучення землі, суспільна необхідність, грошова компенсація, реституція