Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 05 лютого 2019 року

у справі «Константінова та інші проти Росії»

за заявою № 60708/13

Щодо порушення права на справедливий суд у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь особи

Фабула справи: заявники скаржилися на невиконання рішення суду про проведення капітального ремонту будинку, в якому вони проживали.

Заявники є членами однієї сім’ї. Вони проживали в квартирі, що була надана їм на умовах соціальної оренди Міністерством оборони. Згідно з умовами оренди орендодавець зобов’язувався провести капітальний ремонт багатоквартирного будинку, а орендар – внести платежі у розмірі вартості капітального ремонту. Орендарі сплатили вартість ремонту, проте капітальний ремонт будинку проведено не було.

Задля відновлення своїх прав заявники звернулися до суду першої інстанції, який постановив рішення на користь заявників та зобов’язав конкретну установу провести капітальний ремонт квартири заявників та спільних комунікацій багатоквартирного будинку.

Згідно з висновками експертизи ступінь зносу квартири заявників становив 64 %. Проте постановлене на користь заявників рішення суду не було виконане. Лише через п’ять років питання ремонту багатоквартирного будинку було внесено до регіональної програми підтримки капітального ремонту житла. Проте жодних дій, окрім затвердження проекту та бюджетної документації, проведено не було.

Ще через два роки заявниця цю квартиру приватизувала та отримала право власності на неї. Уряд стверджував, що оскільки квартира є власністю заявниці, то відповідно на неї і покладено обов’язок по проведенню капітального ремонту квартири, а до цього часу органи влади робили все можливе задля виконання рішення суду.

Правове обґрунтування: Суд вказує на коментар Уряду, що тягар щодо капітального ремонту квартири був перекладений на заявницю внаслідок приватизації квартири. Суд не переконаний у цьому аргументі. Це випливає з відповідного національного законодавства в інтерпретації касаційного суду, що такі зобов'язання є дійсно передані власнику, але тільки після того, як колишній господар виконує своє зобов'язання по проведенню на капітальний ремонт житлових приміщень та загального майна.

Сторони не заперечують, що необхідність капітального ремонту як квартири, так і загальної власності була встановлена ​​національним судом на основі експертиз та не була реалізована орендодавцем до моменту приватизації. Крім того, видається, що первісне рішення на користь заявника, ніколи не було змінено і залишається в силі. За відсутності будь-яких відповідних внутрішніх проваджень чи додаткових роз'яснень з боку сторін, Суд вважає, що держава як і раніше зобов'язана дотримуватися рішення на користь заявників в повному обсязі. У будь-якому випадку Суд не може не відзначити, що до квітня 2015 року рішення на користь заявника вже залишалося невиконаним протягом семи років.

Заявники далі посилалися на ст.1 Першого протоколу до Конвенції стосовно скарги про невиконання. Враховуючи свої висновки відповідно до ст.6 Конвенції, а також враховуючи характер національного рішення, винесеного національними судами у цій справі, Суд вважає, що немає необхідності в окремому розгляді допустимості та суті скарг відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції (див. Любов Стеценко проти Росії, №26216/07, 17.04.2014 року).

Суд уже відзначив існування нового внутрішнього судового засобу проти невиконання національних судових рішень, що покладають на національні органи зобов'язання грошового та морального характеру, запровадженого після пілотного рішення “Герасимова та інші проти Росії”. Зміни в законодавстві, які набули чинності 1 січня 2017 року, дають можливість зацікавленим особам вимагати відшкодування шкоди, завданої внаслідок надмірної затримки виконання судових рішень (див. Камнєва та інші проти Росії, №35555/05 та 6 інших, 2.05.2017 року). Суд встановив, що змінений Закон про компенсацію в принципі відповідає критеріям, викладеним в пілотному рішенні та надає заявникам потенційно ефективний засіб захисту їх скарги про невиконання (див. Штольц та інші проти Росії, №77056/14 та 2 інших, 30.01.2018 року).

Незважаючи на те, що засіб захисту є доступним для заявників, Суд повторює, що було б несправедливо просити заявників, чиї справи вже багато років розглядаються у внутрішній системі та які прийшли шукати допомоги у Суд, повернути свої позови до національних судів.

З іншого боку, з огляду на прийняття нового внутрішнього засобу захисту, Суд, як і у своїх попередніх рішеннях, вважає, що не слід окремо вивчати прийнятність та суть скарги заявників, передбачених ст.13 Конвенції в цій справа (див. Коротьяєва та інші, №13122/11 та 2 інших, 18.07.2017 року).

Висновки: затримка виконання обов'язкових судових рішень на користь заявників не відповідала вимогам Конвенції. Не виконуючи протягом багатьох років виконавчих рішень на користь заявників, влада порушила право заявників на суд.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: виконавче провадження, неправомірне зволікання, бездіяльність виконавчих органів, розумні строки провадження