Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 05 лютого 2019 року

у справі «Алгюл та інші проти Туреччини»

за заявою № 59864/12

Щодо порушення права на життя в процесуальному аспекті у зв’язку з безрезультатним досудовим розслідуванням

Фабула справи: заявники стверджували, що розслідування факту смерті їх родича було неефективним.

Справа стосується смерті родича заявників. Під час проходження військової служби родич заявників був знайдений під уламками будівлі посту охорони, що обвалилася на нього. Внаслідок отриманих травм він помер у лікарні. Розслідування цього факту в межах кримінального провадження було розпочато органами влади. Військова прокуратура відмовилася розглядати справу та передала її до державної прокуратури. Державна прокуратура, в свою чергу, відмовилася віднести розслідування цієї справи до своєї юрисдикції та повернула назад до військової прокуратури.

Військова прокуратура знову передала матеріали справи до державної прокуратури з огляду на відсутність юрисдикції у розслідуванні. Таке рішення було оскаржено заявниками до військового суду, згідно з рішенням якого розслідування цієї справи було доручено військовій прокуратурі. Тоді військова прокуратура прийняла рішення про припинення розслідування, оскільки не було встановлено осіб, винних у смерті родича заявників.

Цього ж року досудове розслідування було завершено. З таким рішенням заявники не погодилися та оскаржили його до військового суду. Однак суд відхилив скаргу. Заявники звернулися до Вищого військового адміністративного суду із заявою про отримання компенсації. Провадження щодо компенсації все ще триває.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що заяви, подані до нього, пов'язані з подіями, які часто траплялися в районі, що знаходиться під виключним контролем влади чи державних агентів. Прецедентна практика Суду в цьому відношенні вимагає в певних ситуаціях суворого зобов'язання провести офіційне розслідування злочину, відповідаючи мінімальним критеріям ефективності (Мустафа Тунч і Фечір Тунч проти Туреччини, №24014/05, 25.06.2013).

Таке зобов'язання застосовується, зокрема, якщо смерть призовника виявляється об'єктивно "підозрілою". Суд вважає, що за обставин цієї справи було необхідним провести офіційне розслідування.

Спершу слід зауважити, що інцидент, що призвів до смерті родича заявників стався під час проходження його обов'язкової військової служби, про що військова прокуратура була негайно повідомлена, і перші слідчі заходи були вжиті швидко. Однак Суд вважає, що військова прокуратура не прийняла жодного рішення, також вона визнала себе некомпетентною, і надіслала справу до державної прокуратури.

Суд зазначає, що національним судовим органам було потрібно близько чотирьох років, щоб прийняти рішення щодо питання про юрисдикцію судів у цій справі. Кримінальне розслідування тривало майже десять років. Однак Суд нагадує, що, хоча перешкоди чи труднощі можуть перешкоджати просуванню розслідування у певній ситуації, залишається фактом, що швидка реакція влади є важливою для підтримки довіри громадськості та її прихильності до держави.

Суд також зазначає, що у позові заявників про відшкодування шкоди постало питання про те, чи відповідальні військові органи за смерть чоловіка. На це питання досі не отримали відповіді, оскільки ця процедура триває у національних судах більше чотирьох років. З доказів у справі не випливає, що такий строк виправданий обставинами справи. У цьому відношенні Суд повторює, що держава повинна влаштовувати свою судову систему таким чином, щоб вона могла забезпечити виконання судами вимог Конвенції, зокрема тих, що закріплені за її зобов'язаннями відповідно до ст.2 Конвенції.

Висновки: затримка в розгляді справи мала згубні наслідки для ефективності розслідування. Дійсно, коли військовий суд призначив подальше розслідування, з моменту виникнення фактів минуло майже сім років. Тому було майже неможливо заповнити прогалини, виявлені військовим судом. Влада вже не змогла виправити жодних помилок.

Національні органи влади не ставилися до справи заявників з належною увагою та ретельністю, відповідно до ст. 2 Конвенції. Суд встановив, що розслідування смерті не проводилось із необхідною оперативністю та тривалість кримінального провадження не відповідає вимозі негайного розгляду без зайвої затримки.

Констатовані порушення: право на життя (ст.2 Конвенції) в процесуальному аспекті.

Ключові слова: розумний строк провадження, бездіяльність слідчих органів, затягування процесу, наслідки відсутності компенсації