Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 червня 2019 року

у справі «Димітру та інші проти Румунії»

за заявою № 57162/09

Щодо порушення принципу правової визначеності в питаннях надання пільг

Фабула справи: перша заявниця скаржилась, що суди необгрунтовано займали різні позиції в подібних випадках, що стосуються прав і пільг, на які вона має право, і відхилили її вимогу для другого заявника. Більше того, органи влади не змогли негайно виконати судові рішення, винесені на користь заявників.

Заявниця працювала опікуном в Управлінні соціальної допомоги та захисту дітей (далі- УСДЗД). Заявниця порушила справу проти УСДЗД, звернувшись за судовим наказом про виплату їй компенсації заробітної плати, яка відповідала її невикористаній щорічній відпустці за попередні три роки, компенсації за виконану додаткову роботу, та оплаті понаднормової праці, яку вона виконувала у вихідні та святкові дні. Заявниця також вимагала відшкодування витрат, пов'язаних з її регулярними медичними обстеженнями та лабораторними тестами, і стверджувала, що протягом останніх трьох років другому заявнику (опікуном якого вона була призначена) не було надано допомоги на проживання, розміщення та харчування, на які він мав право.

Суд першої інстанції частково задовольнив позов першої заявниці і зобов’язав УСДЗД виплатити їй фінансову компенсацію, яка відповідала її невитраченій щорічній відпустці за період 2005–2007 років, і оплатити виконану додаткову роботу. Суд також зобов’язав УСДЗД забезпечити другому заявнику надбавки, передбачені ст.1 Закону № 326/2003, який регулює права дітей, що перебувають під опікою, на яку він мав право. Суд постановив, що хоча контракт між заявницею та її роботодавцем був особливим за характером (відповідно до його умов опікуни працювали вдома і були відповідальними за виховання дітей, довірених їм), положення Трудового кодексу все одно застосовуються. Отже, перша заявниця мала право на компенсацію за невикористану річну відпустку, а також за додаткову роботу, яку вона виконувала, або оплату понаднормової роботи, виконаної у вихідні та святкові дні. Враховуючи специфічний характер її контракту, який унеможливлював розрахунок понаднормової роботи, вона мала право на оплату додаткової роботи, яку виконувала, а не на оплату понаднормових робіт, і не могла отримати обидві виплати. Крім того, дитина мала право на допомогу на харчування, яка повинна виплачуватися особі, що годує дитину. Заявниця оскаржила рішення з питань фактів та права.Остаточним рішенням апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу.

Перша заявниця повторно поскаржилася до суду першої інстанції. Заявниця наголошувала, що подала до суду новий позов з урахуванням того, що її роботодавець надав такі виплати державним службовцям, а суди по всій країні визнавали подібні вимоги, заявлені опікунами. Суд частково задовольнив вимоги першої заявниці. Суд постановив, що відповідно до законодавства, яке набуло чинності в квітні 2008 року, вона мала право на доплати стосовно допомоги на третього заявника на харчування в період з травня 2008 року по квітень 2009 року, на відшкодування оплати за отримані медичні послуги, на спеціальні надбавки, передбачені колективним договором за період 2007–2009 років. Решту вимог суд відхилив.

Перша заявниця знову ініціювала судовий розгляд. Апеляційний суд частково задовольнив позов заявниці, відхиливши її вимогу щодо додаткової оплати за роботу, виконану у вихідні та святкові дні впродовж періоду 2008–2009 років, оскільки вона вже була розглянута. Суд також відхилив її вимогу щодо оплати понаднормових робіт за 2010 рік. Скаржниця ініціювала провадження в судах ще декілька разів. Апеляційний суд постановив, що другий заявник не мав права на збільшення фінансування розміру харчування за період із січня по березень 2008 року. Правові положення, що дають право першій заявниці на отримання вищезгаданої допомоги, набули чинності лише в квітні 2008 року.

Правове обґрунтування: відповідні принципи, що стосуються суперечливих судових рішень, викладені у справі «Прихід греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії» [ВП] (№ 76943/11 , § 116, 29.11.2016 року).

Суд зауважує, що згідно з наявними доказами, розбіжна судова практика зберігалася протягом значної кількості років і вплинула на велику кількість осіб, зайнятих як опікунів. Справді, як стверджував Уряд, судова система держави за допомогою судової практики виявилася здатною покласти край суперечливим рішенням у питанні права прийомних батьків на виплату понаднормових платежів. Однак, з огляду на кількість років, коли національні суди мали суперечливі думки з цього питання, і число осіб, які постраждали від неузгодженості, Суд не впевнений, що влада негайно приводить в рух найбільш підходящий механізм для забезпечення гармонізації прецедентного права.

Що стосується остаточних судових рішень про визнання належної суми, відповідні принципи, що стосуються затримки примусового виконання, вказуючи на виплату в розстрочку, прийняті для захисту фінансового добробуту країни в умовах серйозної економічної ситуації кризи. Суд також зазначає, що повне виконання остаточних судових рішень було відкладено на кілька років після вступу в силу постанови Уряду №71/2009. Однак ці рішення врешті-решт були повністю виконані владою шляхом виплати належних сум по частинам.. Зокрема, остаточне рішення від 15.122011 року було повністю виконане до 2016 року. Усі інші судові рішення виконувались до 2013 року.

Висновки: через те, що в національному законодавстві досить довгий період не було однієї визначеної думки з питань пільг, на які заявники мали право, Суд встановив порушення принципу правової визначеності.

Констатовані порушення: право на справделивий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: одностайність, прогалини в законодавчому регулюванні, суперечливі положення нормативних актів, підстави здійснення соціальних виплат