Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 березня 2019 року

у справі «Март та інші проти Туреччини»

за заявою № 57031/10

Щодо необґрунтованого засудження за участь в демонстраціях

Фабула справи: заявники скаржилися на несправедливу оцінку доказів національними судами та недостатню мотивованість їх рішень. Спираючись на ст.ст.10 та 11 Конвенції, заявники, нарешті, стверджують, що їх засудили на підставі діянь, які вони вважають вчиненими під час здійснення своїх прав, захищених цими статтями.

Справа стосувалася засудження трьох заявників, у кримінальному провадженні за пропаганду участі у нелегальній організації. Прокурор міста пред’явив заявникам обвинувачення у вчиненні злочину, а саме – участі в такій організації. Згодом раніше пред’явлене обвинувачення було перекваліфіковано у звинувачення в пропаганді на користь дій такого формування, яка полягала у заклику до насильницьких дій, в результаті чого заявники були визнані винними та засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі.

Суд також зауважив, що заявники були читачами видань офіційних органів організації та брали участь у мітингах та демонстраціях, організованих її офіційними органами; у себе вдома заявники зберігали періодичні видання та листівки щодо її діяльності.

Суд присяжних також зазначив, що під час мітингів та демонстрацій заявники скандували лозунги та вислови на її користь; несли плакати організації, яку суд визнав відокремленим підрозділом названого формування; їхні обличчя були приховані за допомогою шарфів згідно з внутрішніми інструкціями; вони демонстрували прапори та банери, зокрема, із зображеннями її членів. Суд присяжних також зазначив, що дії заявників були направлені на публічну демонстрацію сили, вони нав’язували свої насильницькі методи населенню.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що в цій справі заявників було засуджено до кримінальної відповідальності за пропаганду на користь незаконної організації, за те, що вони, зокрема, були читачами періодичних видань, що мають посилання на вказану організацію, що володіли їхніми періодичними виданнями та документами, пов’язаними з цією організацією.

Суд вважає, що втручання було передбачено законом, а саме ст.7 § 2 Закону N3713. Крім того, він допускає, що втручання мало законні цілі безпеки запобігання злочинності та захист прав інших осіб.

Щодо необхідності втручання, Суд посилається на принципи, що випливають із його судової практики щодо свободи вираження поглядів, які узагальнені, зокрема, у справі "Бедат проти Франції" ( №56925/08, § 48, 29.03.2016 року), “Фарук Темель проти Туреччини” (№16853/05, §§ 53-57, 01.02.2011 року) і “Кула проти Туреччини” (№20233/06, §§45 і 46, 19.06.2018 року).

Суд зазначає, що міський суд оцінив та перекласифікував інкриміновані факти, які, на думку останнього, становлять злочин пропаганди на користь терористичної організації, а не членство в нелегальній організації, щодо якого заявники були обвинувачені в обвинувальному акті.

Суд вказав, що суд присяжних, щоб прийти до цього висновку, не проводив ніякого аналізу змісту плакатів, якими розмахували в ході спірних подій, а також змісту публікацій і документів.

Оскільки національні суди не надали достатніх та відповідних причин для виправдання оскарженого втручання, Суд вважає, що втручання не відповідало нагальній соціальній потребі, що воно взагалі не було пропорційний законним цілям, які переслідували, і що, як таке, це не було необхідним у демократичному суспільстві.

Висновки: ні постанова апеляційного суду, ні касаційного суду не дає достатнього пояснення щодо того, чи гасла, декларації, плакати та публікації обвинуваченого та загальна діяльність, враховуючи їх зміст, контекст, в якому вони відбувалися, та їхню здатність завдати шкоди, можна вважати такими, що містять підбурювання до застосування насильства, збройного опору чи повстання або як мова про ненависть (Зана проти Туреччини [GC], 25.11.1997 р., §§ 57 - 60, №24762/94 , § 58 Перінчек проти Швейцарії [GC],№27510/08, §§ 204-208, ECHR 2015, Гюлем і інші проти Туреччини, №4870/02, § 41 і 42, 8.06.2010 року). Таким чином, Суд виявляє, що неможливо встановити з рішень національних судів, як вони виконували в цій справі своє завдання збалансувати свободу вираження поглядів заявників та законні цілі.

Констатовані порушення: право на свободу вираження поглядів (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: мирні збори, публічні заклики, агітаційні матеріали