Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 березня 2019 року

у справі «Фламінзеану проти Румунії»

за заявою № 56443/11

Щодо позбавлення ув’язненого права на здобуття середньої освіти у загальноосвітньому навчальному закладі

Фабула справи: справа стосувалася скарги заявника щодо порушення його права на середню освіту з причин незабезпечення його навчання під час перебування в місцях позбавлення волі.

Заявник народився у 1981 році. У 2008 році його було визнано винним у вчиненні крадіжки зі зломом та призначено покарання у вигляді позбавлення волі, яке заявник відбував до дострокового звільнення в 2011 році. Між 2007 та 2009 роками заявник завершив здобуття початкової освіти (3 та 4 класи) у в’язниці в рамках програми «Другий шанс» (освітня програма для засуджених).

Після етапування до в’язниці в період між травнем та серпнем 2010 року заявник подав три запити до адміністрації установи виконання покарань (далі-УВП) щодо продовження здобуття ним середньої освіти як учнем 5-го класу. Адміністрація УВП, у свою чергу звернулась із запитом до школи щодо можливості організації освітнього процесу. Адміністрація школи своїм листом повідомила про наявність такої можливості та наголосила на необхідності надати документи щодо засуджених, як того вимагав наказ Міністерства про середню освіту.

Адміністрація в’язниці та адміністрація школи підписали меморандум про співпрацю в організації освітнього процесу в рамках початкової та середньої освіти на 2010/2011 навчальний рік. На його виконання 2010 року адміністрація УВП звернулася до школи з запитом щодо дати початку навчального процесу. В листі було зазначено, що інспекція з освіти надала свою згоду на організацію освітнього процесу у місці позбавлення волі, необхідні для цього умови були дотримані; адміністрація установи також зазначила, що додаткові документи засуджених, які підтверджують рівень їхньої освіти, будуть надані як тільки будуть доступні.

Заявник звернувся до суду в порядку нагляду за виконанням вироків зі скаргою на недотримання права засуджених на освіту. Своїм листом адміністрація школи повідомила УВП, що адміністрація УВП не надала всіх необхідних документів для зарахування заявників, як того вимагає наказ Міністерства освіти, а повний пакет документів був наданий лише щодо 5 засуджених з 16, які звернулись із заявами про зарахування. Таким чином не було можливості організувати освітній процес з одним учнем – засудженим у класі. Суд відхилив скаргу заявника. Стверджуючи, що адміністрація УВП зробила все можливе для організації освітнього процесу засудженим. Заявник оскаржив рішення до суду апеляційної інстанції. Однак суд апеляційної інстанції підтримав у повному обсязі попереднє рішення суду та відхилив скаргу заявника.

Правове обґрунтування: відмовляючи заявникові у доступі до освіти, органи влади покладаються на два елементи, а саме законодавство, що стосується документів, необхідних для зарахування, та мінімальну кількість учнів, необхідну для створення класу середньої освіти.

Що стосується першого елемента, Суд вважає, що Уряд не надав переконливі пояснення, чому адміністрація в'язниці не вживала ніяких подальших заходів щоб гарантувати, що заявник і інші ув'язнені можуть бути долучені до отримання середньої освіти. Натомість, схоже, адміністрація в'язниці пасивно прийняла рішення школи не залучати в'язнів.

Щодо другого елемента, Суд не знаходить чітких доказів у поданих до нього матеріалах, що влада встановила точну кількість ув'язнених, постраждалих від рішення школи. Суд зауважує, що лист від школи не містив посилання на становище ув'язнених, таких як заявник, які мали бути зараховані до 5 класу. Він лише згадував, чому ряд інших в'язнів не можуть бути зараховані до вищих класів. Крім того, хоча апеляційний суд і схвалив аргумент школи, що не було достатньої кількості учнів, щоб створити клас середньої освіти, вони нічого не пояснюють , яким чином законодавство про мінімальну кількість учнів у класі було застосовано до фактів справи, що розглядалася ними. Суд зазначає, що жоден національний суд не посилався на мінімальну кількість восьми студентів, передбачений міжвідомчим протоколом 2007 року.

Крім того, Уряд стверджував, що законодавство, що стосується мінімальної кількості учнів на один клас, переслідувало законну мету, а саме - забезпечити проорганізацію освітньої діяльності та адекватне використання ресурсів. Що стосується його обґрунтування Суд визнає, що освіта - це діяльність, яка є складною для організації та дорогою для управління, тоді як ресурси, які влада може виділити на неї, обов'язково є обмеженими. Вірно також, що, приймаючи рішення про регулювання доступу до освіти, держава повинна досягти балансу між, з одного боку, освітніми потребами тих, хто перебуває під її юрисдикцією, а з іншого - обмеженою спроможністю їх задоволення (див. Пономарьови проти Болгарії, №5335/05 , § 55, ЄСПЛ 2011).

Однак у цій справі Уряд не надав будь-якої конкретної інформації стосовно наявних ресурсів для організації курсів у в'язниці чи інших доказів, що стосуються практичних причин виключення заявника із здобуття обов'язкової освіти в цій установі. Суд хоче підкреслити, що будь-які подібні причини повинні бути збалансовані із сильним інтересом заявника до продовження навчання та завершення, зокрема, середньої освіти. Дійсно, у сучасному суспільстві, заснованому на знаннях, середня освіта відіграє все більшу роль у успішному розвитку особистості та соціальній та професійній інтеграції відповідних осіб.

Висновки: Суд не знаходить жодних доказів, які б свідчили про те, що органи влади розглядали будь-які потенційно доступні альтернативи, такі як можливість, передбачена Законом про освіту, щоб у виняткових та обґрунтованих випадках відступити від необхідної кількості учнів у класі. Хоча Уряд стверджував, що прохання заявника про зарахування було належним чином розглянуте, вони не надали жодного прикладу того, як його право на здобуття середньої освіти було врівноважене з будь-якою законною причиною позбавити його від навчання протягом цілого року. Не можна не відзначити інформацію, надану йому Урядом, яка показує, що не було ніяких середніх класів освіти, організованих для ув'язнених в даній в'язниці в 2011/2012 навчальному році.

Констатовані порушення: право на освіту (ст.2 Першого протоколу до Конвенції).

Ключові слова: навчання ув’язнених, доступ до освіти, навчальна програма, розумовий розвиток ув’язнених