Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 травня 2019 року

у справі «Капштан проти України»

за заявою № 56224/10

Щодо порушення порядку застосування тримання під вартою

Фабула справи: заявник скаржився, що рішення апеляційного суду про утримання під вартою до результатів повторного розгляду справи у справі проти нього було довільним та необґрунтованим. Далі він скаржився, що йому було відмовлено у можливості порушити провадження, в рамках якого законність цього рішення могла бути фактично оскаржена. Нарешті, він скаржився, що не мав компенсації за своє довільне затримання.

Стосовно заявника було відкрито кримінальне провадження за звинуваченням у шахрайстві та хабарництві. Заявника було визнано винним за пред’явленими обвинуваченнями та призначено покарання у виді позбавлення волі. Тим самим вироком суду заявника було поміщено під варту очікувати набрання вироком законної сили.

За наслідками розгляду апеляційної скарги заявника апеляційний суд скасував вирок суду та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Цією ж ухвалою суд продовжив обраний заявникові запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без відповідного обґрунтування і визначення термінів такого перебування під вартою. Заявник звернувся до місцевого суду з клопотанням про його звільнення з-під варти за умови встановлення заборони уникати слідства. Заявник обґрунтовував своє клопотання, зокрема, тим, що під час першого етапу проваджень щодо нього не було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, він не намагався переховуватися від слідства та суду і виконував всі покладені на нього процесуальні обов’язки.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання заявника про зміну запобіжного заходу на більш м’який, мотивувавши це тяжкістю пред’явленого обвинувачення та можливим покаранням у виді позбавлення волі на строк три і більше років, та зазначив, що заявник може перешкоджати розслідуванню у разі його звільнення з-під варти, при цьому не обґрунтовуючи такий мотив у своєму рішенні. У подальшому заявник звертався з клопотанням про його звільнення з-під варти та обрання більш м’якого запобіжного заходу; суд відхилив кожне з таких клопотань, обґрунтовуючи свої рішення тяжкістю пред’явленого обвинувачення та відсутністю будь-яких підстав, які виправдовують його звільнення.

Заявник знову звернувся з аналогічним клопотанням про зміну запобіжного заходу, додавши до своїх попередніх аргументів необхідність дотримання спеціальної дієти та потребу у медичному огляді; місцевий суд задовольнив клопотання заявника про зміну запобіжного заходу, поклавши на нього обов’язок не переховуватись від слідства. Зрештою, кримінальне провадження щодо заявника було повернуто органам прокуратури для подальшого розслідування.

Обвинувачення у хабарництві стосовно заявника було скасовано органами прокуратури; до суду було направлено матеріали справи лише за обвинуваченням у шахрайстві. Суд першої інстанції заявника винним у вчиненні шахрайства та призначив покарання у вигляді штрафу. Окрім іншого, суд звільнив заявника від сплати штрафу у зв’язку зі спливом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Суд у зв’язку із цим закрив провадження у справі. Заявник не оскаржував це рішення суду, і надалі воно набрало законної сили.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що апеляційний суд, скасувавши обвинувальний вирок заявника, повернув справу на повторний розгляд і продовжив тримання під вартою, проте не надав жодних причин і не вказав граничного строку для цього тримання під вартою.

Суд вказує, що суд першої інстанції відхилив заяви заявника про звільнення, які він подав у 2010 році, вказуючи на наявність достатніх доказів того, що заявник у разі звільнення може перешкоджати провадженню, посилаючись на серйозність інкримінованих злочинів. та відсутність будь-яких поважних причин, що виправдовували б його звільнення. Він також зазначає, що суд першої інстанції не вказав жодних конкретних причин у своїх рішеннях, які стосувалися аргументів заявника на користь звільнення.

Також Суд зауважує, що скарга заявника на порушення п.5 ст.5 Конвенції з цього приводу схожа на скарги, які розглядаються Судом у ряді інших справ проти України (див. Сінкова проти України, №39496/11, § § 79-84, 27.02.2018 року).

Висновки: національні судові органи необгрунтовано продовжували строки тримання під вартою. Також не було наведено достатніх доказів для відмови у заміні або ж скасуванні тримання під вартою.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п.п. 1, 4, 5 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: запобіжний захід, клопотання про продовження, наявність ризиків, відшкодування моральної шкоди, перегляд законності запобіжного заходу