Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 червня 2019 року

у справі «Мехмет Улусов та інші проти Туреччини»

за заявою № 54969/09

Щодо неефективного розслідування факту недбалості медичних працівників та непритягнення винних до відповідальності

Фабула справи: заявники скаржилися на те, що саме недбалість лікарів призвела до захворювань новонародженої дитини. Заявники також вказували на те, що винні особи не були притягнуті до відповідальності.

Впродовж перших місяців вагітності, заявниця відвідала медичний центр, поскаржившись на набряк та підвищений кров’яний тиск. Після переїзду до іншого міста заявниця знову була оглянута лікарями на восьмому місяці вагітності у цивільному госпіталі, при цьому вона повторно скаржилась на проблеми зі здоров’ям.

Одного разу заявниця знепритомніла та була доставлена до лікарні. Медичний огляд здійснено не було. За твердженнями Уряду, заявниця відмовилась від медичного обстеження через те, що не бажала, щоб його проводив лікар-чоловік. За твердженнями заявників, лікарі відмовилися призначити тести та обстеження, порекомендувавши заявниці відвідати приватних лікарів.

Заявниця звернулася до лікарні; за її медичними показниками лікарі встановили, що вона не може народити самостійно і провели термінову операцію. Після операції за медичними ознаками дитину було поміщено до інкубатора. Наступного дня стан здоров’я дитини погіршився, її було переміщено до університетської лікарні, де психіатри провели обстеження і виявили порушення функцій мозку у зв’язку із кисневим голодуванням.

У різні дати заявники безуспішно намагались розпочати дисциплінарні та кримінальні провадження; адміністративні провадження з приводу недбалості лікарів. Під час цього провадження медична картка заявниці була втрачена.

Правове обґрунтування: як і ст .2 Конвенції, ст.8 Конвенції також передбачає обов'язок створення ефективної судової системи - як теоретично, так і на практиці - та незалежної системи встановлення причини порушень Конвенції. Держава повинна встановлювати порушення з боку медичних працівників, незалежно від того, чи діють вони в державному чи приватному секторі, і, де це доцільно, притягувати їх до відповідальності. У певних виняткових випадках, для забезпечення дотримання процесуального зобов'язання повинен існувати механізм кримінального правозастосування.

Слід нагадати, що, коли є кілька можливих засобів правового захисту, потерпілі можуть обирати засоби захисту самостійно. Вони також можуть використовувати декілька доступних способів, включаючи кримінальний закон, з тією різницею, що у випадках простої медичної недбалості органи не обов'язково зобов'язані розпочинати розслідування.

У цьому відношенні Суду достатньо нагадати, що він систематично критикував та неодноразово санкціонував режим, запроваджений Законом № 4483 через відсутність незалежності слідчих органів, закликаних його застосовувати, нездатність ефективно брати участь в дослідженнях, а також неадекватність судової перевірки, проведеної за рішеннями цих органів. Суд вважає, що ця структурна проблема сама по собі є порушенням процесуальних зобов'язань в даному випадку.

У всіх випадках система, встановлена ​​для визначення причини порушення доброчесності особи, відповідальної за медичних працівників, повинна бути незалежною. Це передбачає не лише відсутність ієрархічного чи інституційного зв'язку, але й формальну, а також конкретну незалежність осіб, причетних до подій усіх сторін, відповідальних за оцінку фактів у контексті процедури, що призводить до встановлення причини правопорушень.

В даному випадку обставини справи безумовно, суперечать вимозі як формальної, так і конкретної незалежності, яким в обов'язковому порядку повинні відповідати процедури дослідження. Важливо підкреслити, що в кінцевому рахунку жодна інстанція не змогла надати послідовну та науково обґрунтовану відповідь на твердження та скарги заявників та оцінити можливу відповідальність медичних працівників.

Адміністративні суди відкидали заперечення заявників, незважаючи на їхні аргументи, якщо не вирішальні, то принаймні принципові, на які все-таки потрібні були конкретні та чіткі відповіді.

У цій справі Криміналістичному інституту було доручено дослідити, чи є клінічна картина дитини "наслідком протиправних дій, вчинених до і після народження". У своєму звіті інститут дійшов висновку, що " недостатньо медичних доказів для встановлення причинного зв'язку". Цей висновок був мотивований двома різними елементами. По-перше, за даними Судово-медичного інституту, зростання хлопчика було нормальним протягом п’яти місяців після народження, і дитина не виявляла особливостей недостатньої мозкової оксигенації на момент народження. По-друге, на його думку, ішемічні ураження, виявлені на тестах на МРТ, також можуть бути наслідком сепсису новонароджених. Суд об'єктивно зазначає, що ця експертиза обмежувалася пошуком причинно-наслідкового зв’язку між клінічною картиною стану дитини та можливою травмою під час пологів. Національні суди проігнорували клопотання про отримання нового звіту. Обставини справи ніяким чином не вказували, що у судів були перешкоди для цього.

Висновки: на скарги, в яких заявники стверджували, що недбалість медиків призвела до незворотної інвалідності сина, національна система в цілому не надала адекватну реакцію відповідно до зобов'язання ст. 8 Конвенції. Винні особи так і не були притягнуті до відповідальності, незважаючи на достатність доказів.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції) в процесуальному аспекті.

Ключові слова: медичний персонал, захист породіллі, пологовий будинок, халатність лікарів, належні способи розслідування бездіяльності медиків