Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 липня 2019 року

у справі «Мілаш проти Румунії»

за заявою № 54012/10

Щодо неправомірності подвійного засудження за одне правопорушення

Фабула справи: заявник скаржився, що він був засуджений двічі в кримінальному порядку за один і той же злочин. Він також стверджував , що повторне відкриття справи проти нього не було відповідало критеріями, викладеними у п.2 ст.4 Протоколу №7 до Конвенції.

Працівники поліції зупинили автомобіль, за кермом якого був заявник, з метою здійснення превентивного заходу. Заявник пройшов дихальний тест на вміст алкоголю, який показав позитивний результат. Офіцери поліції запропонували заявнику проїхати разом з ними до лікарні для взяття зразка крові на перевірку вмісту алкоголю.

Прокуратура відкрила кримінальне провадження проти заявника за відмову у наданні зразку крові на визначення вмісту алкоголю в крові. Але кримінальне провадження проти заявника було припинено на тій підставі, що вчинене діяння не мало такого ступеня суспільної небезпечності, що становило злочин. Натомість, заявника було зобов’язано сплатити штраф за вчинення адміністративного правопорушення.

На це рішення прокуратури заявник апеляцію не подавав і сплатив зазначену суму штрафу разом із судовими витратами. Прокуратура вищого рівня скасувала попереднє рішення, оскільки накладене на заявника адміністративне стягнення не сприяло в повній мірі досягненню превентивної мети покарання з огляду на вчинене порушення правил дорожнього руху, яке є суспільно небезпечним, та направила справу до прокуратури нижчого рівня для продовження розслідування.

Заявникові було призначено покарання у виді позбавлення волі за відмову у взятті проб на визначення вмісту алкоголю в крові. Заявник подав апеляцію на рішення суду, проте суд апеляційної інстанції відхилив його скаргу. Генеральний прокурор подав до фінансових органів клопотання про повернення сплаченого заявником штрафу. Згідно з матеріалами справи заявник не звертався з вимогою про повернення штрафу.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що на підставі наказу від 07.08.2008 року та остаточного рішення, винесеного апеляційним судом, заявник був визнаний винним у тому, що він відмовився здати кров для тесту на алкоголь після попереджувального контролю, який здійснював ДАІ, і за це правопорушення його було наказано. При тому, що два вищезазначені рішення стосувалися одних і тих же фактів та одних і тих самих звинувачень, заявника справді судили та карали двічі за одне й те саме правопорушення.

У цій справі заявника було притягнуто до кримінальної відповідальності за єдине правопорушення, що карається одним законодавчим положенням, а саме п.5 ст.87 Положення № 195/2002. Провадження та два покарання, застосовані до заявника, переслідували однакову загальну мету - стримування поведінки, що становить небезпеку для безпеки дорожнього руху. "Перше" провадження в цілому і початкова частина "другого" провадження були проведені тим самим органом, тобто прокуратурою районного суду, і з "обох" сукупностей провадження було представлено ті ж докази. У цій справі два покарання, застосовані до заявника, не були поєднані, "дві" групи проваджень проходили одна за одною.

Суд встановив, що заявника було засуджено в остаточному рішенні на підставі наказу. У своєму розпорядженні вища прокуратура відмінила первинну постанову прокурора від 07.08.2008 року та покарання було накладено. Хоча заявник не був покараний двічі за одні і ті ж факти - оскільки початкове покарання, призначене йому, було відмінено, і він мав можливість забезпечити відшкодування штрафу - справа все-таки включала два послідовних кримінальних провадження, які стосувалися одного і того ж факту і, таким чином, були несумісними з п.1 ст.4 Протоколу № 7 до Конвенції. Тим не менш, таке дублювання провадження може бути сумісним зі ст.4 Протоколу № 7, якщо другий комплекс проваджень передбачає повторне відкриття справи, коли це відповідає вимогам, пов'язаним з винятком, передбаченим п.2 ст.4 Протоколу № 7 до Конвенції. П. 2 ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції прямо передбачає можливість, що особу можна притягнути до кримінальної відповідальності за тими самими звинуваченнями, відповідно до внутрішнього законодавства, відкрити справу повторно після появи нових доказів або виявлення принципового дефекту у попередньому провадженні.

Звертаючись до обставин справи, Суд зазначає, що постанова прокурора вищого рангу та подальше провадження стосувалися тих же звинувачень, що і звинувачення у провадженні, що призвели до наказу від 07.08.2008 року, і що їх мета полягала у тому, щоб перевірити, чи був цей наказ обґрунтованим. Постанова прокурора вищого рангу призвела до того, що повністю відмінила попереднє розпорядження. Це було необхідним для того, щоб матеріали справи були повернуті тій самій прокуратурі, яка могла б продовжити розслідування відповідно до вимог з виданими дорученнями, тобто для порушення кримінальної справи проти заявника та притягнення його до суду.

З наказу вищої прокуратури вбачається, що повторне відкриття стосувалося тих же фактів, що і ті, що є предметом наказу від 07.08.2008 року. Вищий прокурор ухвалив своє рішення на підставі тієї ж справи, що і первинний прокурор, жодних нових доказів не було висунуто та досліджено. Отже, повторне відкриття справи не було виправданим появою нових або знову виявлених фактів.

Тим не менш, згідно з тим же наказом, відновлення провадження у цій справі було обґрунтовано різною оцінкою прокурором, обставин, які, на його думку, були підставою для відкриття кримінальної справи, а не адміністративної. Прокурор вищого рангу також посилався на неадекватність призначеного покарання.

Беручи до уваги вищевикладене, Суд вважає, що причини, викладені вищестоящою прокуратурою для обґрунтування відновлення провадження на підставі наказу, суперечать встановленим умовам, встановленим п.2 ст.4 Протоколу №7 до Конвенції. Отже, відновлення провадження у цій справі не було виправданим винятком, викладеним у цій нормі.

Висновки: Суд встановив, що заявника було засуджено та притягнуто до відповідальності на підставі наказу, який набрав законної сили, коли в той час було розпочато подальше розслідування згідно з наказом вищестоящої прокуратури. В ньому була проведена нова оцінка серйозності звинувачень проти заявника та застосованого покарання; жодної потреби виправляти порушення процесуальних норм чи серйозного упущення в процесі провадження, проведеного первинною прокуратурою, не згадувалося. На думку Суду, переоцінка фактів у світлі чинного закону не є «фундаментальним дефектом» у попередньому провадженні та підставою його перегляду.

З огляду це, Суд прийшов до висновку, що заявник був засуджений двічі за одне і те ж правопорушення.

Констатовані порушення: право не бути притягненим до суду або покараним двічі (ст.4 Протоколу №7 до Конвенції).

Ключові слова: чинність рішення про притягнення до відповідальності, остаточність судового рішення, юридична відповідальність, повторне засудження, дублювання провадження, подвійна відповідальність