Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 липня 2019 року

у справі «Ольховський проти Росії»

за заявою № 53716/17

Щодо свавільного позбавлення права власності на квартиру

Фабула справи: заявник скаржився, що він неправомірно був позбавлений права власності на квартиру.

Обставини справи стосувались права власності на квартиру, яка неодноразово передавалася і кілька разів проводилась державна реєстрація права на дану нерухомість.

Черговий власник спірної квартири продав її заявникові та його батьку. Відповідно до договору купівлі-продажу вартість квартири складала 900 000 рублів. Право власності заявника було зареєстровано у державному реєстрі; його частка в квартирі складала дві третини. У невстановлену дату було відкрито кримінальне провадження за фактом шахрайських дій щодо купівлі квартири попереднім власником. Було встановлено, що чоловік підробив рішення суду про визнання за ним права власності на квартиру.

Суд першої інстанції визнав винним чоловіка за пред’явленим обвинуваченням та призначив покарання у виді позбавлення волі. У невстановлену дату муніципалітет порушив цивільну справу проти заявника та його батька, вимагаючи відновлення права власності на квартиру. Суд задовольнив заяву муніципалітету у повному обсязі, вказавши, що муніципалітет втратив право власності на квартиру «проти своєї волі», а тому має право вимагати повернути квартиру від добросовісних набувачів. Пізніше це рішення суду було підтримане апеляційним та касаційним судами. Міський суд задовольнив позов муніципалітету про виселення заявника. Це рішення суду було залишено в силі судом апеляційної інстанції

Правове обґрунтування: Суд неодноразово розглядав справи, коли державні чи муніципальні органи, будучи первинними власниками житла, мали успіх у поверненні такого житла у добросовісних власників, як тільки було встановлено, що одна із попередніх угод стосовно такого майна була сфальсифікована.

Вивчивши конкретні умови та процедури, за яких держава відчужувала свої активи приватним особам, Суд зазначив, що вони належать до виключної компетенції держави. Суд мотивував, що повернення такого майна державі чи муніципалітету, за відсутності будь-якої компенсації, що виплачується добросовісному власнику, накладає на нього індивідуальне та надмірне навантаження та не може досягти справедливого балансу між вимогами суспільного інтересу, з одного боку, і добросовісного право власників на мирне користування своїми володіннями, з іншого.

Суд не бачить підстав вважати іншого. Суд зазначає, що внаслідок нібито шахрайства, квартира вже не знаходилась у "володінні" міської влади. Законність угоди та право власності на квартиру підлягали контролю з боку реєстраційних органів. Однак уряд не надав жодних пояснень, чому ці гарантії не були ефективними при виявленні шахрайства та захисті інтересів міської адміністрації. Зокрема, ні національні судові органи, ні уряд не роз’яснили, чому стало можливим, щоб органи реєстрації схвалили передачу права власності на квартиру попередньому власнику, в той час, коли квартира була власністю місцевих органів.

Як запропонував Уряд, заявнику було запропоновано подати позов про відшкодування збитків. Однак Суд не переконаний, що такі дії мали б якісь шанси на успіх.

Суд повторює, що помилки з боку органів державної влади повинні тлумачитись на користь постраждалих осіб. Іншими словами, наслідки будь-якої помилки, допущеної державним органом, повинна нести держава, і будь-які подібні помилки не повинні бути усунені за рахунок відповідної особи.

Висновки: Уряд не надав жодних пояснень того, чому органи державної реєстрації не виявили шахрайства, прийняли підроблене рішення як справжнє та затвердили правочини щодо квартири. За таких обставин Суд приходить до висновку, що саме помилкова процедура реєстрації призвела до втрати адміністрацією міста права власності на квартиру. Реєстраційні органи не виявили шахрайства та захистили муніципальні інтереси.

Суд зазначає, що позбавлення заявника права власності на квартиру та передача права власності на квартиру міській владі, поклали на заявника непропорційний та надмірний тягар, всупереч приписам Конвенції.

Констатовані порушення: право мирно володіти своїм майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

Ключові слова: процедура захисту права власності, конфіскація, суспільні потреби, комунальна власність, витребування майна у добросовісного володільця