Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 березня 2019 року

у справі «Алі Гюрбуз проти Туреччини»

за заявами № 52497/08 та іншими

Щодо суттєвого обмеження свободи вираження поглядів шляхом засудження за публікації

Фабула справи: заявник скаржився на те, що, незважаючи на його виправдання, здійснювані щодо нього тривалі заходи, притискали його як професійного журналіста і таким чином, порушували його право на свободу вираження поглядів.

Заявник певний час був власником щоденної газети. Між 2004 та 2006 роками йому було пред’явлено сім обвинувачень у порушенні антитерористичного законодавства у зв’язку із одинадцятьма публікаціями статей щодо незаконних збройних формувань в його газеті. Зокрема, статті стосувались різдвяного привітання однієї з таких організацій, кількості військових конфліктів та заяв затриманих, в яких стверджувалося про необхідність вирішення проблеми курдів.

Заявника було визнано винним за пред’явленими обвинуваченями щодо публікацій статей незаконних терористичних організацій та призначено покарання у вигляді штрафу за кожне з них. Ці судові рішення в подальшому були скасовані Касаційним Судом. Заявника було виправдано за всіма статтями обвинувачення.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що, в даному випадку, були порушені кримінальні справи відносно заявника в зв'язку з публікацією статей, що містять заяви посадових осіб нелегальних організацій, в газеті, яка була його власністю.

Що стосується тривалості розгляду справи заявника, Суд зазначає, що ці розгляди тривали від п'яти років, п'яти місяців і дев'ять днів до семи років, чотири місяці і десять днів. Він зазначає, що, незважаючи на те, що розслідування, зрештою, призвело до виправдання заявника, він перебував в очікувані протягом значних періодів часу. З урахуванням їх тривалості, Суд вважає, що страх осуду під час цих процедур неминуче створював тиск на заявника і привів його, як професіонала журналістики до самоцензури.

Суд бере до уваги кількість кримінальних справ, порушених проти заявника. Він вважає, що в даному випадку сім кримінальних справи щодо заявника за аналогічні злочини, в періоді між 2004 і 2006 можна вважати переслідуванням проти нього.

Що стосується необхідності втручання, Суд посилається на принципи, що випливають з його прецедентного права на свободу вираження поглядів, які підсумовані зокрема в справі “Бедат проти Швейцарії” ([GC], №56925/08, § 48, 29.03.2016).

Заявник зазначає, зокрема, що влада не провела жодного адекватного аналізу змісту публікацій. У цих умовах, відкриття справи проти заявника, може розглядатися як реакція компетентних органів для придушення посадових осіб відповідних терористичних організацій.

Висновки: в цьому випадку висувалися систематичні звинувачення проти заявника за кожну публікацію, що містить заяву представників терористичної організації, навіть якщо ці заяви були нешкідливі, такими як різдвяні вітання або привітання за спортивний успіх.

Відтак, заходи національних органів, а саме відкриття протягом значного періоду часу декількох кримінальних справ щодо заявника на підставі серйозних кримінальних звинувачень, не відповідали суспільній потребі і, отже, не були необхідними у демократичному суспільстві.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: засоби масової інформації, військові формування, цензура, публічні заяви, правомірність обмеження свободи вираження думок