Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 березня 2019 року

у справі «Біговік проти Чорногорії»

за заявою № 48343/16

Щодо присутності в'язницьких охоронців під час медичних оглядів

Фабула справи: заявник скаржився на умови його перебування під вартою; стверджував про перенаселеність камер, недостатньо відгороджений туалет у своїй камері і дозвіл лише одну годину перебувати на відкритому повітрі впродовж дня. Заявляв, що хвороби, які він мав, прогресували під час перебування під вартою, і що отримана ним медична допомога була недостатньою; стверджував, що його тримання під вартою не переглядалося з необхідною періодичністю, а тому було незаконним; скаржився на надмірну тривалість такого тримання під вартою та на відсутність вчасного розгляду судами його заяв про звільнення з-під варти.

За вчинення ряду злочинів, у тому числі вбивства з обтяжуючими обставинами, заявника було заарештовано та обрано щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою через наявність ризику його втечі з метою переховування від слідства. Ув’язнення продовжувалося впродовж наступних 4 років та 7 місяців з однієї і тієї ж підстави. Окрім цього, суди зазначали, що звільнення заявника може серйозно порушити громадський порядок та спокій.

Заявника було засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі строком на тридцять років. Суд касаційної інстанції визнав рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими.

Правове обґрунтування: що стосується надання медичної допомоги заявнику, Суд насамперед зазначає такі позитивні моменти. Окрім отримання медичної допомоги у в'язниці, заявника також неодноразово обстежували та лікували в різних медичних закладах. Незважаючи на те, що вони не були зобов'язані законодавством, державні органи ввели деякі дози додаткого препарату. Хоча заявник стверджував, що це не було лікуванням, яке він обрав, з доданих медичних звітів випливає, що препарат був призначений, оскільки він відмовився перенести операцію, а згодом він також не хотів госпіталізуватися. З матеріалів справи також видно, що, незважаючи на певні коливання, стан здоров'я заявника покращився.

Хоча заявник ще не отримав ендопротезування, держава-респондент вжила низку інших заходів, спрямованих на усунення проблеми, пов’язаної з коліном. Йому було проведено операцію якомога швидше. Рекомендоване реабілітаційне лікування було належним чином санкціоновано Вищим судом загалом протягом трьох місяців, держава покрила витрати охоронців, які супроводжували заявника, оскільки це чітко випливає з накладних, поданих до Суду.

Що стосується дієти заявника при виразковому коліті, Суд зазначає, що йому було призначено спеціальну дієту при лікуванні захворювання. Далі зазначається, що заявник не проходив психіатричне обстеження з 23.08.2016 року, хоча йому рекомендували пройти наступне через "один або два місяці". Суд зауважує, однак, що в матеріалах справи немає вказівки на те, що рекомендоване обстеження було визнано терміновим або необхідним для лікування важкого психічного розладу чи загрози життю.

Нарешті, Суд зазначає, що працівники в'язниці відвідували медичні огляди заявника, включаючи психіатричні огляди та колоноскопію. Суд спочатку зазначає, що він пам’ятає про важливість медичної конфіденційності, на яку не слід посягати, якщо це вкрай не потрібно в конкретних обставинах справи, оскільки страждання, безумовно, можуть бути викликані наявністю в'язниці офіцерів під час відвідувань лікарні. Однак Суд визнає, що можуть бути ситуації, коли ув'язненого потрібно доставити до медичного закладу за межами в'язниці, щоб отримати лікування, яке сама в'язниця не може або не може забезпечити. Суд також пам’ятає про те, що не можна очікувати, що медичні працівники у звичайних державних лікарнях мають такий самий рівень підготовленості та підготовки, як офіцери в'язниць, для подолання можливих ризиків, які становлять непередбачувана або насильницька поведінка в’язнів.

Висновки: присутність в'язницьких охоронців під час медичних оглядів не забезпечила достатнього рівня тяжкості, що спричинило б за собою порушення ст.3 Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування стосовно умов тримання під вартою (ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (пп.1,3 ст.5 Конвенції).

Не встановлено порушення заборони катування стосовно медичної допомоги під вартою.

Ключові слова: побутові умови, недостатність особистого простору, запобіжний захід, клопотання про продовження, наявність достатніх ризиків