Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 червня 2019 року

у справі «Блудік проти Росії»

за заявою № 46401/08

Щодо неправомірного поміщення до закритого навчального закладу для неповнолітніх

Фабула справи: заявник стверджував про те, що його п’ятнадцятирічна дочка була поміщена до освітньої установи закритого типу для неповнолітніх правопорушників на відстані 2500 км від дому. Заявник стверджував, що поміщення його доньки до виховної установи на далекій відстані від дому перешкоджала їм підтримувати сімейні стосунки. Заявник скаржився на те, що розміщення його дочки до закритого навчального закладу для неповнолітніх склало втручання в право на повагу їхнього сімейного життя і кореспонденції, в порушення ст.8 Конвенції.

Заявник мав дві дочки і вони проживали з батьком після того, як він розлучився з їхньою матір'ю. Молодша донька була поміщена до центру тимчасового тримання для неповнолітніх осіб, які вчинили правопорушення, за заявою її матері, яка стверджувала, що донька вкрала у неї коштовні прикраси. Суд першої інстанції прийняв рішення про поміщення дівчини до освітньої установи закритого типу для неповнолітніх на два роки та п’ять місяців. Судом було встановлено, що та припинила відвідувати школу, часто тікала з дому та вела «антисоціальний та аморальний спосіб життя». Її було направлено до установи, розташованої на відстані 2500 км від міста, де проживала її сім’я.

Після провадження, ініційованого заявником розгляду, апеляційний суд скасував рішення про поміщення дівчини до освітньої установи, визнавши його незаконним і несправедливим. Дочка заявника була звільнена й повернена додому.

Правове обґрунтування: Уряд визнав, що не було ніяких підстав для поміщення дочки заявника в закритий навчальний заклад, що було рівносильно порушенню п.1 ст.5 Конвенції. Незаконність тримання дівчини в установі була визнана рішенням апеляційного суду. Відповідно, місцева влада вже визнала наявність порушення та усунула його наслідки. Посилаючись на положення внутрішнього законодавства, Уряд також заявляв, що у заявника, який діяв в інтересах доньки, була можливість подати позов про відшкодування збитків внаслідок незаконного поміщення її до закритого навчального закладу. Тим не менше, як вважає Уряд, це не було зроблено.

Але Суд зазначає, що заявник оскаржив законність розміщення дочки в закритому навчальному закладі для неповнолітніх, просивши прокурора звернутися до суду для здійснення наглядової перевірки наказу про розміщення. По суті питання було винесено на розгляд національних органів влади, і вони відповідно вирішили його, визнавши спірний захід незаконним. Тому заперечення Уряду необхідно відхилити в частині, що стосується скарги відповідно до пп. d) п.1 ст.5 Конвенції.

Суд зазначає, в першу чергу, що Закон про неповнолітніх та Закон про права дітей, на які посилається Уряд, дають право законним представникам неповнолітньої особи вимагати відшкодування матеріальної та/або моральної шкоди, заподіяної неповнолітньому у встановленому порядку. Суд зазначає, про те, що за відсутності спеціальної процедури, передбаченої законом, у випадках відповідальності держави за незаконне розміщення неповнолітніх в закритих навчальних закладах, повинні застосовуватися загальні правила Цивільного кодексу.

Суд також зазначає, що відповідно до відповідних положень Цивільного кодексу, компенсація з боку держави може бути присуджена, незалежно від встановлення провини з боку державних посадових осіб, в конкретних вичерпно перерахованих випадках. Тим не менше, ні один з цих випадків, що ведуть до суворої відповідальності держави не охоплює незаконне розміщення неповнолітнього в закритому навчальному закладі. Виявляється, таким чином, що в разі незаконного поміщення неповнолітнього до закритого навчального закладу, компенсація може бути витребувана лише якщо позивач зможе довести вину держави.

Звідси випливає, що спосіб формування національного законодавства перешкоджав заявникові отримувати компенсацію - перед чи після висновків Європейського суду в цьому рішенні - за незаконне розміщення його дочки у закритому навчальному закладі для неповнолітніх.

Суд зазначає, що скарга заявника відповідно до ст.8 Конвенції є двоякою. По-перше, заявник скаржився, що розміщення його дочки у закритому навчальному закладі для неповнолітніх було втручанням у їхнє право на повагу до їхнього сімейного життя. По-друге, він скаржився, що таке розміщення було втручанням у їхнє право на повагу до листування.

Щодо першої частини скарги заявника, Суд повторює, що взаємне задоволення батьками та дитиною компанії одне одного є основним елементом сімейного життя, а внутрішні заходи, що перешкоджають такому задоволенню, означають втручання у право, захищене ст.8 Конвенції. Звідси випливає, що розміщення дочки заявника К. у закритому навчальному закладі для неповнолітніх мало втручання у їхнє право на повагу до їхнього сімейного життя відповідно до статті 8 Конвенції.

Суд нагадує своє попереднє рішення за пп. d) п.1 ст.5 Конвенції щодо незаконності розміщення дочки заявника до закритого навчального закладу для неповнолітніх за відсутності будь - яких підстав. Тому втручання в право на повагу їх сімейного життя була, таким чином, не "відповідало закону». Суд вражений значною відстанню між закритим навчальним закладом, де перебувала дочка заявника, та її рідним містом.

Висновки: Суд вважає, що національні органи суттєво порушили права дочки заявника своїм рішенням про поміщення в закритий навчальний заклад, незважаючи на те, що рішення було згодом скасовано. Суд вказав, що дійсно відстань між батьком та дитиною була дуже надмірна для підтримання нормального спілкування, тому можна констатувати порушення положень Конвенції.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (пп. d) п.1, 5 ст. 5 Конвенції), право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: примусові заходи виховного характеру, незаконність поміщення до освітнього закладу, втручання в родинні стосунки, компенсація шкоди