Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 березня 2019 року

у справі «Хонесс проти Норвегії»

за заявою № 43624/14

Щодо правомірності стягнення судових витрат зі сторони, яка програла спір

Фабула справи: заявниця скаржилася на те, що національні органи влади, недостатньо захищали її право на повагу до свого приватного життя та вимагали від неї сплачувати судові витрати у межах, визначених у її справі.

Заявниця - відомий юрист, раніше була ведучою ток-шоу та активною учасницею публічних дебатів. Про неї було кілька публікацій у щотижневій та щоденній ділових газетах, які належали одному пану та контролювалися ним. Пан також володів і керував інтернет-порталом, який орієнтувався головним чином на ділові та фінансові новини.

Опубліковані статті стосувалися ролі та стосунків заявниці з заможною вдовою, яка залишила їй спадок. Публікації містили прямі або непрямі уявлення про те, що заявниця експлуатувала цю особу емоційно чи фінансово. Після смерті вдови її родичі оскаржили в суді дійсність волі померлої. Справа щодо спадкування, яку заявниця виграла як у першій, так і в другій інстанціях, була широко висвітлена у зазначених вище публікаціях.

На сайті був представлений форум, де читачі могли розпочати обговорення та анонімно розмістити коментарі без потреби реєструватися. Так щодо однієї з таких публікацій з’явилося декілька коментарів, які своїм змістом обурили заявницю.

Вона розпочала судовий процес щодо захисту честі, гідності та ділової репутації (позов про дифамацію) у місцевому суді проти медіакомпанії та пана, який обіймав посаду редактора онлайн-ресурсу, що належав медіакомпанії. Місцевий суд відхилив позов заявниці. Суд зазначив, що коментарі не були рівноцінними порушенню ділової репутації заявниці, а отже не завдали їй жодної шкоди.

Заявниця, не погодившись із відхиленням її позову, подала апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції відхилив скаргу заявниці, зазначивши, що відшкодування шкоди неможливе з огляду на відсутність вини відповідачів у ймовірному спричиненні такої шкоди. Заявниця ініціювала перегляд рішень в суді касаційної інстанції, проте у задоволенні вимог її касаційної скарги було відмовлено.

Правове обґрунтування: Суд вважає, що національні суди діяли в межах своєї свободи оцінок, намагаючись встановити баланс між правами заявника відповідно до ст. 8 та інформаційним порталом.

Щодо скарги на відшкодування судових витрат, що були призначені, Суд зауважує, що витрати не передбачали жодних зборів за успіх чи подібних конструкцій. Справу було розглянуто повністю двома судовими інстанціями, і обидві інстанції сумлінно переглянули та значно зменшили розмір відшкодованих витрат. За обставин справи національні суди встановили, що немає причин відхилятися від вихідного пункту, щоб сторона, яка виграла спір, отримала компенсацію за свої збори та витрати.

Суд зазначає значну суму витрат, покладених на заявника. Однак, беручи до уваги характер позову, поданого до національних судів, і предмет, Суд не вважає, що в цій справі він може поставити під сумнів оцінку національних судів щодо стягнення витрат, також з огляду на перевірку касаційним судом "добробуту сторін" .

Висновки: стягнення судових витрат зі сторони, яка програла спір, є загальноприйнятим, тому скарги заявника Суд вважає необгрунтованими.

Констатовані порушення: не було встановлено порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: приватна сфера, обмова, наклеп, моральні страждання, підстави стягнення судового збіру