Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 червня 2019 року

у справі «Ніколае Віргіліу Танасе проти Румунії»

за заявою № 41720/13

Щодо проведення ефективного розслідування ДТП

Фабула справи: заявник скаржився на тривалість та неефективність кримінального розслідування та передбачувану неможливість отримати рішення по суті свого цивільного позову після ДТП.

Заявник, який на час подій обіймав посаду судді, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Він стверджував, що інший водій на своєму автомобілі вдарився в задню частину його автомобіля, внаслідок чого заявник врізався у припарковану військову вантажівку. Заявник отримав серйозні ушкодження та переломи; переніс декілька операцій; тривалий час перебував у лікарні. Відповідно експертним висновкам ДТП загрожувало життю заявника та спричинило посттравматичний стресовий розлад.

Відразу ж після ДТП поліція порушила кримінальне провадження. Було зібрано докази, включно з вимірами та фотознімками місця події та зразками крові трьох водіїв; також було отримано свідчення водіїв і пасажирів. Заявник був залучений до кримінального провадження як цивільний учасник. Слідчими висувалося декілька версій щодо винуватця ДТП.

Впродовж усього провадження заявник неодноразово заявляв відводи слідчим та суддям, а також клопотав про проведення додаткових експертиз і надання висновків. Зрештою, проти заявника не було порушено кримінальних проваджень. Органи влади дійсно розглядали версію, що заявник частково винний у ДТП, окрім того, аналіз зразка його крові засвідчив вміст алкоголю. Проте розслідуванням ця версія повністю розглянута не була. Надалі кримінальне провадження щодо водіїв двох інших автомобілів було припинено. Суди встановили, що вантажівка була припаркована згідно з вимогами до закону, а тому складу правопорушення немає. Встановити, чи удар автомобіля, що їхав за автомобілем заявника, чи удар автомобіля заявника у військову вантажівку, чи поєднання цих зіткнень спричинили травми заявника, виявилося неможливим. У будь-якому разі строк позовної давності минув. Апеляція заявника на таке рішення була відхилена, як і конституційна скарга.

Правове обґрунтування: Суд зауважує, що одразу після аварії міліція за власною ініціативою розпочала кримінальне розслідування обставин аварії та зібрала докази, здатні з'ясування обставин, за яких це сталося. Крім того, слідчі органи ідентифікували всіх водіїв, причетних до ДТП, включаючи заявника, та відібрали в них свідчення та у свідків, які були ознайомлені з подією. Як тільки його медичний стан дозволив, заявник активно брав участь у провадженні. Як на етапі розслідування, так і на етапі судового розгляду, він мав доступ до матеріалів справи, мав можливість оскаржити незалежність та неупередженість відповідних органів, а також застосованих ними актів та заходів, а також вимагати долучення додаткових доказів. Він зміг оскаржити рішення прокуратури.

Той факт, що деякі його прохання про додаткові докази та деякі його виклики були відхилені не свідчить про те, що слідчі органи та національні суди не бажали встановлювати обставини аварії та відповідальність винних осіб.

Рішення вітчизняних органів про припинення провадження не було прийняте поспішно або довільно, і було проведено багаторічну слідчу роботу, яка призвела до накопичення великої кількості доказів, включаючи криміналістичні та технічні елементи. Ці докази стосувалися питань, порушених у рамках кримінального провадження, включаючи питання щодо поведінки причетних водіїв та причин аварії. Суд зазначає, що влада відхилила деякі прохання заявника щодо збору доказів, хоча він вважав їх необхідними у справі. Однак вітчизняним органам влади має бути дозволено визначити, які докази мають значення для розслідування. Провадження щодо обставин аварії тривало понад вісім років. Правда, були певні затримки у провадженні. Однак, з огляду на причини деяких із цих затримок, не можна сказати, що вони вплинули на ефективність розслідування.

В даному випадку Суд зазначає, що заявник подав цивільний позов в контексті кримінальної справи, порушеної національними органами після автомобільної аварії. Однак зазначені органи припинили кримінальне провадження на підставі того, що не було встановлено складу злочину та що сплинув строк позовної давності. Як результат, цивільний позов, приєднаний до кримінального провадження, не розглядався жодним кримінальним судом.

Жодна зі сторін не сперечалася та не надала доказів, які свідчать про те, що коли закінчилося провадження, кримінальні суди були зобов'язані розглянути цивільний позов заявника, незважаючи на рішення про припинення провадження. Більше того, враховуючи наявні докази, Суд вважає, що рішення національних органів влади не було довільним чи явно необґрунтованим.

У цій справі, в той час, коли заявник залучався до кримінальної справи як цивільна сторона, він міг натомість порушити окреме цивільне провадження. Крім того, закриття кримінальної справи не забороняло заявнику подати окремий цивільний позов, як тільки йому стало відомо про остаточні постанови кримінальних судів.

Суд нагадує, що цивільно-правові провадження підпадають під дію п.1 ст.6 Конвенції, якщо вони не порушені для суто каральних цілей. У цій справі цивільний позов заявника був спрямований на відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину.

Суд зазначає, що сторони не оспорюють, що заявник приєднався до кримінального розслідування як цивільний позивач 22.06.2005 року. Він також зазначає, що зазначене провадження закінчилося рішенням суду від 07.03.2013 року. Отже, тривалість спору склала сім років, вісім місяців та дванадцять днів.

Суд зауважує, що кримінальне розслідування, відкрите за обставинами ДТП, мало значну фактичну складність і передбачало кілька версій, які слідчим слід було дослідити. Він також зазначає, що процесуальна складність справи зросла через неодноразові судово-технічні експертизи, необхідні для з’ясування обставин аварії. Суд також вказує, що національні органи влади не залишалися бездіяльними під час провадження у справі та постійно здійснювали кроки, збирали докази та докладали значних зусиль для з'ясування обставин справи.

Відповідне провадження не належало до жодної категорії проваджень, які за своєю природою вимагали особливої ​​ретельності, наприклад, опіки над дітьми, цивільного стану та дієздатності або трудових спорів.

Висновки: Суд вважає, що у справі заявника було достатньо обставин, які вказували на проведення ефективного, незалежного та ретельного розслідування обставин ДТП. Суд вважає, що заявнику не було неправомірно відмовлено у задоволенні цивільних вимог. Він мав змогу за допомогою національних способів захисту домогтися винесення позитивного рішення по суті свого цивільного позову.

Хоча органи можуть вважатися відповідальними за певні процесуальні дефекти, які спричинили затримки у розгляді справи, враховуючи складність справи та той факт, що правоохоронні органи залишалися активними протягом усього часу, Суд вважає, що не можна сказати, що вони не виконали свого обов'язку оперативно розглянути справу.

Констатовані порушення: не було порушено право на життя (ст. 2 Конвенції), право на справедливий суд (п.1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: об’єктивне дослідження, розумний строк, всебічне розслідування, позов про відшкодування шкоди, компенсація