Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 липня 2019 року

у справі «Гулканат проти Туреччини»

за заявою № 38176/08

Щодо непритягнення до відповідальності працівників правоохоронних органів, обвинувачених у жорстокому поводженні

Фабула справи: заявник скаржився на катування та жорстоке поводження з ним з боку працівників правоохоронних органів та стверджував по надмірну тривалість провадження, порушеного проти правоохоронців з приводу ймовірного катування ними заявника.

У 2001 року офіцери поліції, які були обвинувачені у перевищенні своїх службових повноважень та жорстокому поводженні із заявником, були визнані винними за пред’явленим обвинуваченням, їм призначено покарання у виді позбавлення волі, яке було замінено покаранням у виді умовного штрафу. Зрештою, рішення суду було скасовано Касаційним Судом. У 2003 року працівники поліції знову були визнані винними за пред’явленим обвинуваченням районним судом, проте вирок суду повторно був скасований Касаційним Судом. У 2016 року працівників поліції ще раз було визнано винними, проте у 2008 року Касаційний Суд вказав, що строк давності у цій справі минув.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що, коли фізична особа позбавлена ​​волі або, взагалі, стикається з правоохоронцями, застосування фізичної сили проти неї трактується як поводження, що принижує людську гідність і в принципі є порушенням права, гарантованого ст. 3 Конвенції.

Суд нагадав, що його роль є допоміжною в оцінці доказів. У цій справі Суд зазначає, що суд прийшов до висновку, що заявник став жертвою нападу з боку поліції, але незважаючи на це судове визнання фактів та винність міліції, вони уникали будь-яких кримінальних санкцій. Таким чином, Суд вважає, що твердження про жорстоке поводження заявника були встановлені судом першої інстанції.

Суд вважає, що тілесні ушкодження, виявлені на тілі заявника, безсумнівно спричинили йому такі страждання, що становлять нелюдське та принизливе поводження, за яке несе відповідальність держава- відповідач. Це призводить до висновку Суду про те, що сталося суттєве порушення ст. 3 Конвенції.

Суд вважає, що в цьому випадку державну владу не можна вважати такою, що діяла з достатньою швидкістю та належною ретельністю. Суд повторює, що швидка та ефективна реакція влади є важливою для підтримки довіри громадськості та дотримання верховенства закону та запобігання появі толерантності до незаконних дій.

Висновки: ця кримінальна процедура тривала майже вісім років вісім місяців і двадцять два дні. Суд повторює, що коли посадова особа звинувачується в діях, що суперечать ст. 3 Конвенції, провадження чи вирок не можуть бути визнані нікчемними за давністю, а також застосування таких заходів, як амністія або помилування не допускається.

Суд встановив, що у справі заявника було порушено заборону катування як в матеріальному, так і процесуальному аспектах. А саме тому, що по-перше працівники правоохоронних органів допустили жорстоке поводження по відношенню до заявника, а по-друге, розслідування даного факту не було ефективним та надто тривалим.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: знущання, побиття, неналежне виконання повноважень правоохоронцями, зволікання при притягненні до відповідальності, безкарність