Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 28 лютого 2019 року

у справі «Панків проти України»

за заявою № 37882/08

Щодо бездіяльності правоохоронних органів в розслідуванні жорстокого поводження з затриманим

Фабула справи: заявник стверджував про його побиття та катування працівниками правоохоронних органів з метою отримання зізнавальних показань та відсутність ефективного засобу правового захисту щодо своїх скарг; зазначав про ненадання йому своєчасної медичної допомоги. Окрім цього, заявник вказував, що зізнавальні показання, які були покладені в основу обвинувального вироку суду, він дав під примусом працівників правоохоронних органів. Заявник також скаржився на перешкоди у спілкуванні із членами родини.

Заявника було затримано поліцією за підозрою у вчиненні пограбування будинку. Поліцейські стверджують, що заявник виявив непокору та намагався втекти. Щодо цього факту склали протокол про адміністративне правопорушення. Того ж дня заявник написав явку з повинною у двох епізодах злочинних дій.

Заявник вказував на жорстоке поводження поліцейських з ним під час перебування у відділу поліції. Під час обстеження в лікарні йому поставили діагноз перелом правої стопи.

Коли закінчився строк адміністративного ув’язнення, проти заявника було порушено кримінальну справу, і не виходячи з приміщення, його було повторно заарештовано. Суд першої інстанції визнав заявника разом із п’ятьма співвідповідачами винними у вчиненні крадіжок та засудив його до позбавлення волі з конфіскацією всього його особистого майна. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції в силі. Касаційний суд підтримав рішення судів нижчих інстанцій.

Провадження щодо жорстокого поводження по відношенню до заявника було закрите, винних осіб не було притягнуто до відповідальності.

Правове обґрунтування: відповідні принципи судової практики узагальнені, зокрема, у рішенні Суду у справі “Боуід проти Бельгії”, №23380/09, 28.09.2015 року).

У цій справі медичні дані, представлені сторонами, переконливо свідчать про те, що заявник зазнав переломів стопи та травм незабаром після адміністративного затримання. Уряд не стверджував, а також документи, що подаються до Суду, не стверджують, що заявник міг зазнати цих ушкоджень до того, як був заарештований.

Що стосується медичних доказів, Суд не може не зазначити, що матеріали справи свідчать про те, що слідчі органи уникають висновку медичної експертизи, спочатку закривши слідство без такого. За цих обставин Суд не готовий прийняти висновок експерта, на який посилається Уряд, як доказ, що переконливо підтверджує факт, що заявник викрутив ногу.

У будь-якому випадку, крім посилань на заяву заявника, яка була написана стисло та загально, Уряд не надав жодної інформації або доказів, які б підтверджували їх версію щодо походження його травми, наприклад, коли і де ( на якій сходах) заявник зламав ногу.

Щодо серйозності жорстокого поводження, Суд зазначає, що травми, отримані заявником, і, зокрема, перелом ступні, хоч і класифікуються як «незначні» у медичних висновках, свідчать про жорстоке поводження, якого зазнав заявник. Відповідно до детального та послідовного опису, поданого заявником, після перелому ноги, заподіяного заявникові, йому не надали медичної допомоги, а натомість його піддали ще одному допиту, на цей раз у присутності слідчого. У цих обставинах його фізичний біль, пов’язаний з вищевказаною травмою, посилювався почуттям безпорадності, гострого стресу та тривоги. Крім того, лікування заявника було спрямоване на вилучення доказів у нього в зв'язку зі злочином , в якому він підозрюється.

Незважаючи на те, що обвинувачення заявника про жорстоке поводження були частково підтверджені висновком судово-медичної експертизи ще 4.03.2008 року, відповідне кримінальне провадження не було порушено до 3.08.2010 року, тобто через два роки після передбачуваного жорстокого поводження. До цієї дати чотири рази приймалися рішення про відмову у порушенні кримінальної справи.

Також походження потертостей на руках заявника, які за результатами судово-медичної експертизи були спричинені тупим предметом, залишилися нез'ясованими в рішенні прокурора про закриття. провадження проти працівників міліції.

Аналогічно, в документах, що є у Суді, немає нічого, що дозволяє припустити, що була спроба слідчих органів встановити обставини передбачуваного інциденту на сходах, на який вони посилаються, щоб пояснити походження заявленого перелому стопи заявника. Це, однак, не розглядалося як перешкода для відхилення заяви заявника про жорстоке поводження як необґрунтованої.

У цій справі Суд зазначає, що заяви, які заявляє заявник, які викривають обвинувачення після його адміністративного арешту та під час перебування під вартою в міліції, складають частину доказів, висунутих проти нього у кримінальному провадженні. Судовий і апеляційний суди не визнали ці заяви неприйнятними та посилалися на них, коли вони визнавали заявника винним та засуджували його. Суд також зазначає, що вже встановив порушення ст.3 Конвенції стосовно обставин, за яких заявник зізнався у скоєнні злочину.

За таких обставин Суд не погоджується з аргументом Уряду про те, що визнання вини заявником слід вважати добровільним. Крім того, на підставі представлених доказів. У будь-якому випадку, незалежно від того, який вплив визнання заявника мало на результат кримінального провадження проти нього, і незалежно від того, підтвердив заявник пізніше свою заяву про визнання, Суд приходить до висновку, що ці докази спричинили несправделивість кримінального провадження (див. наприклад, Нечипорук та Йонкало проти України, 21.04.2011 р. та Жижицький проти України, №57980/11, 19.02.2015 року).

Висновки: експертний висновок прокурор запросив більше ніж через сім місяців після подання скарги на жорстоке поводження заявника з боку його сім'ї та адвоката. Ясний і обґрунтований висновок цієї експертизи був поставлений під сумнів прокурором, не надаючи жодних переконливих причин. Нова експертиза - яка проводилася через роки після оскаржених подій - призвела до іншого висновку і була прийнята прокурором, знову ж таки, без жодних підстав для такого рішення.

Відтак, провадження щодо жорстокого поводження по відношенню до заявника було неефективним через бездіяльність правоохоронних органів та обвинувальний ухил. Також той, факт, що національні органи при визнанні заявника винним більш за все спиралися на явку з повинною заявника, спричинило несправедливість всього судового провадження.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції) в процесуальному аспекті, право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: побиття, знущання, позбавлення свободи, вибиття показань, насильство, психологічний тиск