Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 липня 2019 року

у справі «Долгіх проти України»

за заявою № 34697/04

Щодо тримання ув’язненого в неналежних умовах

Фабула справи: заявник скаржився на неналежні умови його ув'язнення у виправній колонії, а також відсутність безоплатної правової допомоги для підготовки його касаційної скарги на вирок суду.

Заявника було заарештовано у зв’язку підозрою у вчиненні ряду злочинів, серед яких багаторазові випадки вбивств, зґвалтування, грабежі та крадіжки. Правоохоронні органи призначили адвоката під час проведення допиту заявника, в ході якого останній зізнався у вчиненому злочині. У касаційній скарзі заявник зазначив про відсутність правової допомоги, оскільки призначений на стадії досудового розслідування захисник не проявляв жодного інтересу у кримінальній справі після його засудження та не відвідував заявника під час ув'язнення. У зв’язку з цим заявник просив апеляційний суд замінити захисника, проте таке клопотання залишилося поза увагою.

Правове обґрунтування: у цій справі заявник подав детальні матеріали щодо матеріальних умов його утримання в тюрмі. Звідси випливає, що близько восьми років його утримували в камерах, що дозволяло йому мати особистий простір у 1,75 квадратних метрів, що значно нижче мінімальної норми. У свою чергу, Уряд стверджував, що мінімальний стандарт був дотриманий у в'язниці заявника. Однак Уряд не зміг визначити точний розмір камер, у яких тримався заявник. Також вони не вказували, скільки ув'язнених фактично перебувало в цих камерах. За відсутності такої інформації Суд схильний надавати ваги фактичним твердженням заявника з цього питання. (див. Смирнов проти Олександра Володимировича v. Україна, №69250/11, § 60, 13.03.2014 року, та Кіяшко проти України, № 37240/07, §§ 86-87, 23.02.2017 року). У зв'язку з цим, Суд також повинен враховувати висновки Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо його візиту в 2012 році в іншу в'язницю. Ці висновки говорять про те, що в цій в'язниці може не дотримуватися стандарт площі на одного ув'язненого, без урахування санітарного приміщення.

Крім того, твердження заявника, що виникли проблеми із освітленням, вентиляцією та опаленням, підкріплені висновками Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який відвідав в'язницю заявника у 2012 році, свідчать про те, що стан заявника може бути погіршений цими проблемами.

Суд уже розглядав скарги заявників на переповнення, подібні до цієї справі, хоча вони і стосувалися інших в'язниць в державі, та встановив порушення ст. Конвенції (див., Мельник проти України, №72286/01, §§ 102, 103 та 112, 28.03.2006 р., Лавринюк проти України, № 1858 / 08 , §§ 31-34, 4.12.2018 року). Суд не бачить причин, спираючись на надану йому інформацію, відступати від цих висновків у цій справі, і тому вважає, що було порушення ст. 3 Конвенції.

Висновки: у цій справі виникає обґрунтована презумпція порушення ст. 3 Конвенції (див. згадане рішення у справі «Муршич проти Хорватії» (Muršić v. Croatia), п. 137). Уряд не довів існування факторів, здатних належним чином компенсувати значний брак особистого простору в заявника, щоб спростувати цю презумпцію. Певною мірою доводи Уряду підтверджують його твердження, що більшість часу – щонайменше двадцять три години на день – він залишався зачиненим у своїй камері, тоді як площа подвір’я для прогулянок – близько 11 квадратних метрів – була дуже обмеженою, враховуючи неспростоване твердження заявника, що він перебував на подвір’ї разом із ще вісьмома ув’язненими (див. п.п. 32 і 35).

Суд встановив, що побутові умови тримання заявника у в’язниці не відповідали мінімальним стандартам тримання ув’язнених.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції), право на справедливий суд (п.1, п.п.с) п. 3 ст. 6 Конвенції), право на ефективний засіб правового захисту (ст. 13 Конвенції).

Ключові слова: гарантування належних санітарно-побутових умов, мінімальна площа камери, підстави надання правової допомоги, обмеження побачень, втручання в таємницю листування