Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 05 березня 2019 року

у справі «Сарановіч проти Чорногорії»

за заявою № 31775/16

Щодо належного обґрунтування продовження строку тримання під вартою

Фабула справи: брата заявника було вбито. Через п’ять років після цього було вбито чоловіка, брат якого був лідером злочинної організації, відповідальної, серед іншого, за вбивство в 2003 році тодішнього прем'єр-міністра Сербії. Прокуратура розпочала розслідування стосовно заявника та кількох інших осіб стосовно вбивства цього чоловіка. З матеріалів справи вбачалось, що заявник організував вбивство чоловіка, так як він вважав, що його брат відповідає за вбивство брата заявника. У невстановлену дату заявника було заарештовано.

Заявник стверджував, що: його тримання під вартою між 15 листопада та 15 грудня 2014 року було незаконним, оскільки не було прийнято відповідне рішення впродовж цього періоду через відмову національних органів переглядати його тримання під вартою протягом 30-денного терміну.

У будь-якому випадку тримання під вартою може тривати не більше шести місяців без пред'явлення обвинувального вироку відповідно до національного законодавства, але у його справі воно тривало більше двох років без пред’явлення обвинувачення.

Рішення про продовження його тримання під вартою, яке тривало більше двох років, були недостатньо обґрунтованими. Зокрема, суди не змогли дійсно перевірити, чи залишались актуальними підстави для продовження строку його тримання під вартою, натомість, ймовірно, копіювали мотивувальну частину для продовження строку тримання під вартою з попередніх рішень суду.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, перш за все, що тримання заявника під вартою було санкціоновано слідчим суддею, а потім продовжено відповідними судами кожен раз на місяць, а потім кожен раз до наступного рішення суду. Хоча в першому наказі про утримання слід визначати тривалість ув'язнення, будь-які наступні накази, продовжуючі тримання під вартою, очевидно, не повинні нічого конкретизувати в цьому плані, як це пояснено Конституційним судом.

Законодавство, зі свого боку, прямо передбачає обов'язок судів перевіряти, чи існують причини ув'язнення чи ні, кожні тридцять днів, доки обвинувальний акт не набрав чинності, і кожні два місяці після набрання обвинувального акту. Залежно від того, чи існують причини ув'язнення чи ні, суди продовжують його чи скасовують. Сторони погоджуються, що обвинувальний акт проти заявника не набирав чинності, через що застосовувався тридцятиденний термін.

Суд вважає, що дотримання встановлених законом строків для повторного розгляду підстав для тримання під вартою має надзвичайно важливе значення, особливо коли національні суди не були зобов'язані вказувати точну тривалість ув'язнення.

Він також повторює, що стосовно позбавлення волі особливо важливо дотримуватися загального принципу правової визначеності. Тому важливо, щоб умови позбавлення волі відповідно до внутрішнього законодавства були чітко визначені, а сам закон був передбачуваний у застосуванні, щоб він відповідав стандарту "законності", встановленому Конвенцією.

Суд зазначає, що відповідне національне законодавство вимагає винесення обвинувального висновку, а не набуття чинності протягом шести місяців. Далі зазначається, що не існує положення, яке б вимагало, щоб обвинувальний акт набув чинності для продовження тримання під вартою.

Висновки: за згодою сторін, встановлені законом строки в цьому плані не є обов'язковими і можуть бути продовжені. Суд зазначив, що тимчасові межі були кожен раз продовжені відповідно до встановленого законом порядку на прохання компетентного державного прокурора. Суд вважає, що у цій справі відповідне законодавство є достатньо точним та передбачуваним, і що продовження тримання заявника під вартою понад шість місяців було законним.

Суд вважає, що тримання заявника під вартою було законним до 15.11.2014 року, що було останнім днем ​​30-денного періоду, але що не було правових підстав для його затримання між 16 листопада та 15 грудня 2014 року.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (пп. с) п.1 ст.5 Конвенції).

Ключові слова: запобіжний захід, клопотання про продовження, процесуальне оформлення, перегляд законності запобіжного заходу