Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 14 березня 2019 року

у справі «Абдулаєва проти Азербайджану»

за заявою № 29674/07

Щодо свавільного позбавлення права власності на житло

Фабула справи: заявниця вказувала, що вона незаконно була позбавлена квартири.

Заявниця придбала квартиру в Баку біля мечеті. Вона провела певні ремонтні та будівельні роботи у квартирі, в результаті чого загальна площа квартири вже становила 84 кв. м, а житлова площа зросла до 33,6 кв. м.

Голова районного виконавчого органу влади прийняв розпорядження про визнання того, що, будуючи додаткові кімнати, заявниця збільшила загальну площу своєї квартири. Відділ технічної інвентаризації та реєстрації майнових прав видав заявниці свідоцтво про право власності, підтвердивши факт того, що її квартира має загальну площу 84 кв. м, з яких 33,6 кв. м – житлова, а решта – допоміжний простір.

Мечеть подала позов до районного суду з вимогою позбавити заявницю права власності на квартиру в обмін на грошову компенсацію та виселити її. Позивач стверджував, що територія, де розташована квартира заявниці, знаходиться в зоні робіт, необхідних для реконструкції та відновлення комплексу мечеті, і що заявниця та її родина були єдиними мешканцями, які не погодилися відмовитися від квартири в обмін на грошову компенсацію. Під час судового засідання представник мечеті стверджував, що заявниця має право тільки на оплату житлової площі своєї квартири.

Заявниця стверджувала, що загальна площа її квартири становила 84 кв. м, а ринкова вартість подібних квартир становила 3000 доларів США за кв. м, і що вона погодиться відчужити свою квартиру лише за умови пропозиції їй грошової компенсації у розмірі 252 000 доларів США. Вирішуючи питання щодо розміру грошової компенсації, суд зазначив, що площа квартири заявниці становила 33,6 кв. м. Він також взяв до уваги твердження представника мечеті щодо того, що незважаючи на те, що заявниця придбала квартиру, яка була розташована на земельній ділянці, яка вже була виділена мечеті, і що вона в подальшому провела ремонтні та будівельні роботи в квартирі без отримання попереднього дозволу органів влади, мечеть запропонувала виплатити їй суму, яка перевищувала ринкову вартість квартири. Суд установив, що запропонована позивачем сума компенсації є обґрунтованою.

Міський суд скасував право власності заявниці на придбану квартиру та зобов’язав позивача сплатити грошову суму компенсації заявниці в еквіваленті 100 000 доларів США в національній валюті держави і зобов’язав виселити заявницю та членів її родини. Окремою ухвалою суд розпорядився про негайне виконання рішення. Рішення суду першої інстанції були підтверджені судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Правове обґрунтування: у цій справі право власника заявника на квартиру було скасовано рішенням суду. Беззаперечним є те, що це є втручанням у право заявника на квартиру, яка становила "позбавлення володінь" за значенням другого речення ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд зауважує, що національні суди посилаються на наказ Ради Міністрів Азербайджанської РСР від 22.05.1986 року. Однак не було зазначено, що цей наказ містив якісь конкретні положення, що стосуються відчуження приватної власності. Суду важко зрозуміти, як цей наказ, виданий за радянських часів до незалежності Азербайджанської Республіки, може розглядатися як інструмент експропріації приватної власності. У будь-якому випадку цей наказ не може розглядатися як законна основа для експропріації після того, як був прийнятий Цивільний кодекс від 1.09.2000 року.

Національні суди також зазначили, не посилаючись на якісь конкретні рішення, що міськвиконком та міська виконавча влада ухвалили кілька інших рішень щодо продовження робіт з ремонту на цій землі та "поступового переселення" мешканці району. Однак суди не посилаються на жодні конкретні рішення, які б визначали їх дати, номери та зміст. У будь-якому випадку посилання на ці рішення в контексті експропріації було нерелевантним, оскільки місцеві органи виконавчої влади не мали компетенції відповідно до внутрішнього законодавства приймати рішення про експропріацію майна у приватній власності.

Отже, Суд вважає, що не було доведено, що позбавлення майна заявника мало законну підставу в цій справі.

Висновки: приватна власність може бути відчужена тільки для державних або громадських потреб для конкретних перерахованих цілей, а саме для цілей будівництва доріг та інших ліній зв'язку, розмежування державного кордону або будівництво оборонних споруд. Мета відчуження майна заявника в даному випадку була реконструкція і розвиток комплексу мечеті, які не потрапляють в вичерпний перелік цілей, передбачених в ст.157.9 Цивільного кодексу. Національні суди не прийняли даний факт до уваги.

Суд встановив, що позбавлення заявниці права власності на квартиру не було виправданим та законним.

Констатовані порушення: захист права власності (ст.1 Першого протоколу до Конвенції).

Ключові слова: суспільний інтерес, приватна власність, грошове відшкодування, конфіскація майна, правомірність дій органів влади, порядок встановлення площі житла