Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 березня 2019 року

у справі «Пребіл проти Словенії»

за заявою № 29278/16

Щодо порушення принципу рівності сторін шляхом позбавлення можливості представити свою позицію під час судового розгляду

Фабула справи: справа стосувалася скарги заявника на те, що він не зміг взяти участь у провадженні щодо його звільнення з посади члена наглядової ради компанії.

Компанія, яка володіла основною частиною акцій компанії-роботодавця заявника, подала до суду клопотання про звільнення заявника та ще одного члена наглядової ради компанії з їхніх посад.

Компанія-позивач стверджувала, що на одному із засідань заявник та ще один член наглядової ради взяли участь у сутичці, не дозволяючи жодному з членів наглядової ради вийти з кабінету для збереження кворуму. Компанія також стверджувала, що подібні дії є підставою для їх негайного звільнення без їх повідомлення та слухання.

Міський суд задовольнив клопотання компанії, зазначивши, що поведінка заявника та ще одного члена наглядової ради була несумісною із займаними ними посадами, і що рішення про їх звільнення має набути законної сили негайно. Заявник подав апеляцію на рішення суду, стверджуючи про несправедливість процедури звільнення з посади члена наглядової ради. Окрім цього, незадовго після звільнення компанія-позивач поінформувала компанію-роботодавця про призначення двох нових членів наглядової ради замість заявника та ще одного звільненого члена ради. Апеляційний суд відмовив у задоволенні скарги заявника. Конституційний Суд відхилив конституційну скаргу заявника.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основними складовими поняття "справедливого слухання" у значенні п.1 ст.6 Конвенції. Вони вимагають досягнення «справедливого балансу» між сторонами: кожній із сторін має бути надана розумна можливість викладати свою позицію у справі за умов, які не ставлять його в істотну несприятливість по відношенню до свого опонента чи опонентів.

У цій справі суд першої інстанції задовольнив заяву компанії, яка містила фактичні твердження про поведінку заявника, та звільнив заявника з посади члена наглядової ради. Це було зроблено, не надаючи заявнику можливості коментувати подання компанії.

Беручи до уваги положення національного законодавства, Суд не може розпізнати будь-яку належну правову основу, на якій внутрішній суд прийняв рішення відмовитися від принципу змагальності в даному випадку. Він розуміє, що не сповіщення заявника та не надання йому можливості брати участь у провадженні може бути розраховано на економію часу та прискорення розгляду справи. Як свідчить його судова практика, Суд надає великого значення цій цілі, яка, однак, не виправдовує нехтування таким фундаментальним принципом, як право на змагальний процес та принцип рівності сторін. Насправді, п.1 ст.6 Конвенції призначений насамперед для забезпечення інтересів сторін та інтересів належного здійснення правосуддя.

Суд також зазначає, що заявник в принципі мав право оскаржити рішення міського суду, і він фактично оскаржив його. Однак апеляційний суд не оцінив апеляцію заявника по суті, встановивши, що він не мав юридичного інтересу в результаті провадження, оскільки тим часом компанія-роботодавець на своїх загальних зборах призначила нових членів для його заміни. Конституційний Суд також відхилив його конституційне оскарження. Відповідно, недолік, виявлений стосовно процедури в міському суді, не міг бути усунений на більш пізньому етапі.

Висновки: принцип змагальності та принцип рівності сторін у цій справі не дотримувалися. Беручи до уваги той факт, що заявник не мав жодної можливості брати участь у провадженні проти нього, Суд вважає, що справедливий баланс сторін вплинув настільки, що суть права заявника на справедливий суд була порушена.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: оцінка доводів сторін, рівність можливостей сторін провадження, процедура залучення до справи