Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 липня 2019 року

у справі «Сабадаш проти України»

за заявою № 28052/13

Щодо порушення принципу правової визначеності шляхом необґрунтованого поновлення строків на касаційне оскарження

Фабула справи: заявник скаржився на те, що втручання прокурора на підтримку відповідачів у національному судочинстві та продовження строку оскарження суперечили принципам рівності сторін та правовій визначеності. Заявник скаржився на порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції через скасування рішення апеляційного суду та відхилення його позову.

Заявник здійснив прибудову до своєї квартири, приєднавши її до стіни та даху квартири сусідів, що знаходилася поверхом вище. Законність дій заявника була оскаржена як органами влади, так і сусідами. Сусіди демонтували частину незаконно спорудженої прибудови; інша частина конструкції була демонтована за вказівкою місцевих органів влади. Заявник порушив цивільне провадження, вимагаючи відшкодування матеріальної та моральної шкоди сусідами за демонтаж конструкції.

Міський суд відхилив позов заявника як необґрунтований, вказавши, що демонтована прибудова була незаконною, а заявник не довів заподіяння йому шкоди. Апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу заявника, за наслідками розгляду якої рішення міського суду було скасовано та ухвалено нове. Апеляційний суд вказав, що сусіди не заперечували факт демонтажу прибудови, і що вони не довели факт, що демонтовані частини прибудови були повернуті заявникові, або ж повернуті в такому вигляді, в якому могли бути використані повторно; окрім іншого, відповідачі не заперечувався розмір матеріального збитку, що був ймовірно заподіяний заявникові. Апеляційний суд присудив заявникові відшкодування матеріальної шкоди та судових витрат.

Відповідачі сплатили присуджені заявникові суми відшкодування у повному обсязі. Заступник прокурора обласної прокуратури подав касаційну скаргу на рішення апеляційного суду. Прокурор вказав, що подав скаргу від імені відповідачів, оскільки вони є особами пенсійного віку та знаходяться у тяжкому фінансовому становищі. Заступник прокурора також клопотав про поновлення строку на касаційне оскарження з причини, що йому стало відомо про рішення апеляційного суду, коли відповідач звернулася до прокуратури за допомогою.

По суті справи, заступник прокурора зазначав про помилковість рішення суду апеляційної інстанції з тих підстав, що прибудова була здійснена незаконно, і апеляційний суд не навів обґрунтування присудженої суми заявникові; окрім цього, останній не надав доказів заподіяння йому шкоди. Касаційний суд задовольнив клопотання прокурора та поновив строк на касаційне оскарження; провадження у справі за касаційною скаргою прокурора було відкрито. Заявник подав заперечення на касаційну скаргу, вказавши на необґрунтованість та незаконність поновлення строку на касаційне оскарження і на те, що такими діями заступник прокурора порушував принцип правової визначеності. Суд задовольнив касаційну скаргу заступника прокурора і скасував рішення апеляційного суду, залишивши в силі рішення міського суду у силі. Касаційний суд зазначив, що заявник не мав права на будь-яке відшкодування шкоди, оскільки лише власники майна вправі вимагати відшкодування у разі завдання шкоди такому майну. Заявник повернув сусідам сплачені раніше згідно з рішенням апеляційного суду суми відшкодування.

Правове обґрунтування: у кількох попередніх справах, що порушували дещо подібні процесуальні питання, Суд постановив, що якщо строк звичайного оскарження буде продовжений через значний проміжок часу, без необхідності виправлення серйозних судових помилок та помилок правосуддя, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Незважаючи на те, що рішення про будь-яке продовження строку на апеляційну скаргу в основному входить до компетенції національних судів, такий розсуд не є необмеженим. У кожному випадку національні суди повинні перевірити, чи виправдані причини продовження строку на апеляцію, а також потрібно вказати причини свого рішення про продовження строку (див., Пономарьов проти України, № 3236/03 3.04.2008 та Устименко проти України, № 32053/13, 29.10.2015 року).

У даному випадку, провадження було відновлено після затримки близько шести місяців, що значно коротші, ніж затримки протягом двох років і одного року, відповідно у згаданих справах «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine) та «Устименко проти України» (Ustimenko v. Ukraine). Проте це не означає, що у цій справі для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції касаційний суд користувався необмеженою свободою розсуду, розглядаючи питання про відновлення провадження за поданою із запізненням касаційною скаргою прокурора. Касаційний суд повинен був застосовувати відповідні процесуальні норми згідно з принципом юридичної визначеності (див., наприклад, рішення у справі «Дія 97» проти України» (Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04, пункт 47, від 21 жовтня 2010 року з подальшими посиланнями).

Висновки: касаційний суд просто погодився з аргументом прокурора про порушення строку з «поважних причин», оскільки про рішення апеляційного суду він дізнався зі звернення одного з опонентів заявника, поданого до прокуратури, і задовольнив його клопотання про поновлення строку.

Суд вважає, що поновлення строків на оскарження не було належним чином обґрунтовано з боку національних судів, тим самим суд порушив принцип правової визначеності в справі заявника.

Констатовані порушення: право на справделивий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Не встановлено порушення права мирно володіти майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

Ключові слова: компетенція суду вищої інстанції, наслідки пропущення строків, вагомі причини поновлення строку, державний обвинувач, здійснення функцій прокуратури