Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 березня 2019 року

у справі «Махмудова та інші проти Росії»

за заявами № 22983/10 та іншими

Щодо бездіяльності правоохоронних органів в розслідування обставин насильницької смерті

Фабула справи: заявники скаржилися на те, що ймовірно смерть їх родичів настала внаслідок дії правоохоронців, а розслідування цих подій виявилося неефективним. Також вони скаржилися на той факт, що вони зазнали моральних страждань, викликаних зникненням їхніх родичів та відсутністю реакції органів влади на їхні страждання. Вказували заявники на незаконність тримання родичів під вартою. На додаток, заявники скаржилися на відсутність ефективного захисту своїх скарг на ст.ст. 2 та 3 Конвенції.

Справа порушена заявниками, які раніше проживали в Республіці Чечня і стверджували, що вони є близькими родичами осіб, які зникли безвісти, очевидно після того, як були затримані російськими військовослужбовцями під час спеціальних операцій. Ці події мали місце на територіях, контрольованих російськими федеральними силами. Заявники не бачили своїх родичів з моменту затримання, їхнє місцезнаходження залишалося невідомим. Заявники неодноразово зверталися до правоохоронних органів з метою розслідування цих фактів, проте воно не було ефективним. Окрім того, заявники ініціювали запити до правоохоронних органів про місцезнаходження їхніх родичів, проте отримали або формальні відповіді, або не отримали інформації взагалі.

Правове обґрунтування: звертаючись до обставин справ, і з урахуванням всіх матеріалів, в тому числі копії документів, Суд вважає, що заявники представили переконливі докази того, що їхні родичі були викрадені державними агентами. Суд зазначає, що кожне викрадення відбулося в районах, що знаходяться під контролем держави.

Суд зауважує, що сторонами не заперечується те, що місце перебування родичів заявників залишалося невідомим з моменту їх викрадення. Суд уже розглянув заперечення Уряду в подібних випадках, що стосуються передбачуваних викрадень агентами держави і відхилив його (див. Джабраїлов і інші проти Росії, №8620/09 та 8 інших, 27.02.2014 р.). Відповідно, Суд вважає, що ст. 2 Конвенції застосовується, і заперечення Уряду в цьому відношенні слід відхилити.

В усіх розглянутих заявах родичі заявників можуть вважатися померлими після їх затримання державними агентами, за відсутності будь-якого обгрунтування висунутого Урядом, Суд приходить до висновку, що загибель заявників родичів може бути віднесена до сфери відповідальності держави.

Суд вже встановив, що кримінальне розслідування не є ефективним засобом захисту щодо зникнень, особливо тих, що відбулися в Чечні між 1999 та 2006 роками, і що така ситуація становить системну проблему згідно з Конвенцією. У розглянутій справі, як і в багатьох попередніх аналогічних справах, розглянутих Судом, розслідування триває вже багато років, не спричиняючи жодних суттєвих зрушень. Щодо кожного було винесено декілька рішень про припинення розслідування з подальшими періодами бездіяльності, що ще більше зменшило перспективи розкриття злочинів. Не було вжито своєчасних та ретельних заходів щодо виявлення та допиту військовослужбовців, які могли б брати участь у викраденнях.

Суд неодноразово констатував, що ситуація насильницького зникнення породжує порушення ст.3 Конвенції стосовно близьких родичів жертви. Враховуючи наведені вище висновки щодо відповідальності держави за викрадення родичів заявників та непроведення розслідувань інцидентів, Суд вважає, що заявників слід вважати жертвами порушення ст.3 Конвенції через страждання, яких вони зазнали, в результаті нездатності з'ясувати долю зниклих членів їх сімей, а також спосіб, яким були розглянуті їх скарги.

Висновки: держава повинна нести відповідальність за смерть родичів заявників. Але національними органами було порушено процедуру розслідування. Винних осіб так і не було встановлено та не притягнуто до відповідальності. Тим самим заявникам було спричинено серйозних моральних страждань, що є несумісним з положеннями та вимогами Конвенції.

Констатовані порушення: право на життя (ст. 2 Конвенції), заборона катування (ст. 3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 5 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції) у поєднанні зі ст. 2 та ст. 3 ( заяви №№ 69462/11, 73948/11, 66877/12, 71672/12) Конвенції.

Ключові слова: ефективне розслідування, зволікання, моральна шкода, свавілля військовослужбовців