Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 липня 2019 року

у справі «Швець проти України»

за заявою № 22208/17

Щодо наслідків свавільного обмеження національними органами права на побачення з онукою

Фабула справи: заявник скаржився, що місцева влада були не в змозі забезпечити йому доступ до своєї онучки.

Заявником у цій справі виступав дід дівчинки по батьківській лінії. Після розлучення батьків суд визначив місце проживання дівчинки разом із матір'ю. Заявник скаржився, що органи влади не забезпечили йому доступу до спілкування з онукою. Так, у 2015 році заявник порушив цивільну справу, вимагаючи від матері онуки надати йому доступ до спілкування та повернути її до попереднього місця проживання; заявник також вимагав встановити графік спілкування з онукою.

Міський суд частково задовольнив позов заявника. Суд вказав, що відповідно до законодавства дід має право спілкуватися з онукою та брати участь у її вихованні, а матір не може перешкоджати реалізації його права; зокрема, суд встановив графік побачень діда з онукою, і вирішив, що такі побачення мають відбуватись в будинку матері дитини та за її присутності. Заявник подав апеляційну скаргу. Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції належним чином розглянув справу, але вказав, що зустрічі діда та онуки не мають відбуватись у присутності жінки. Заявник подав касаційну скаргу, яку суд відхилив як необґрунтовану.

Заявник скаржився до поліції, що матір дитини не виконує рішення суду про надання побачень з онукою. Державна виконавча служба відмовила у відкритті виконавчого провадження за рішенням суду з підстав не зазначення в законі способу його виконання. Заявник звернувся до суду першої інстанції з вимогою встановити спосіб виконання рішення суду та зобов’язати жінку передавати йому онуку в дні побачень, встановлені рішенням суду. Вимоги заявника було задоволено.

Жінка оскаржила рішення до апеляційного суду. Апеляційний суд скаргу визнав необґрунтованою та відхилив. Касаційний суд зупинив виконання рішення до розгляду скарги по суті. ЄСПЛ не було проінформовано про результати такого розгляду.

За заявою сина заявника – батька дитини, суд першої інстанції встановив місце проживання дитини разом із ним. Рішення суду підлягало негайному виконанню. Державні виконавці забезпечили передачу дитини батькові. З того часу заявник у цій справі мав всі можливості брати участь у вихованні онуки.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що у відповідь на позов заявника, національні суди встановили, що згідно із національним законодавством заявник мав право на контакт зі своєю онукою. Вони визначили графік проведення побачень заявника з його онукою, звертаючи особливу увагу на те, що заявник мав дуже тісний зв'язок з дитиною. Заявник повинен був порушити провадження, в якому суди спеціально змусили жінку передавати дитину заявнику у відповідні дати. Однак навіть це рішення суду неможливо було виконати, враховуючи, що вищестоящий суд зупинив виконавче провадження. З тим призупиненням, яке не було підтримане якимись конкретними причинами, заявник не мав реальних можливостей примусового виконання рішення суду про побачення з онукою.

Крім того, навіть якщо виконавче провадження здійснювалося, не факт, що вони поновили б права заявника. У зв'язку з цим Суд посилається на свої попередні висновки в українських справах про те, що виконавче провадження у справах по догляду за дітьми виявляє структурні та системні недоліки (див. Вишняков проти України № 25612/12, 24.07.2018 року та, Mutatis mutandis , MR та DR проти України , № 63551/13, § 66, 22.05.2018 року).

Суд також зазначає, що заявник зрештою отримав доступ до онучки у травні 2018 року лише тому, що його син (батько дитини) досяг успіху в окремому спорі з матір’ю дитини щодо зміни місця проживання дитини. Однак, на той час спроба заявника забезпечити дотримання його прав на контакт з дитиною було майже досягнуто в період три роки. Суд зазначає, що заявник, можливо, частково сприяв загальній тривалості судового розгляду, проте він вважає, що в обставинах даної справи національні органи не виявили необхідної ретельності при розгляді справи заявника (див. Improta проти Італії, № 66396/14 , п. 53, 4.05.2017 року).

Висновки: Суд вважає той факт, що заявник протягом тривалого часу було позбавлено побачень зі своєю онукою, хоча така можливість була присуджена судовим рішенням, є надмірним втручанням в сімейне життя заявника.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: державний виконавець, строки виконання судових рішень, наслідки надмірного зволікання, бездіяльність органів державної влади, забезпечення права на підтримання родинних стосунків