Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 червня 2019 року

у справі «Лоупас проти Греції»

за заявою № 21268/16

Щодо порушення принципу всебічності дослідження доказів у справі

Фабула справи: заявниця скаржилася, що Вищий адміністративний суд не прийняв до уваги інші офіційні документи, а його рішення в основному ґрунтувалося на доводах доповідача дисциплінарної колегії МЗС.

Трудовий суд постановив судовий наказ, яким було зобов’язано заявницю та Грецьку Республіку сплатити вказану суму громадянину Філіппін, який був працевлаштований до резиденції заявниці як один із членів внутрішнього персоналу. Ця сума відповідала розрахункам по заробітній платі, виплатам за понаднормову роботу та години робіт у святкові дні.

Грецька Республіка та заявниця оскаржили рішення Трудового суду до апеляції. Голова суду визнав скаргу неприйнятною. Грецька Республіка та заявниця подали скаргу до Федерального суду, проте безуспішно. За дорученням Генерального секретаря Міністерства закордонних справ генеральний інспектор МЗС відкрив дисциплінарне провадження щодо заявниці. Дисциплінарна колегія МЗС відхилила дисциплінарні обвинувачення проти заявниці у порушенні її посадових обов’язків, неналежному їх виконанні, що не відповідало належному представництву країни.

Генеральний інспектор Державного управління звернувся до суду з вимогою скасувати рішення дисциплінарної колегії МЗС. Вищий адміністративний суд скасував рішення дисциплінарної комісії та вирішив застосувати до заявниці дисциплінарне стягнення у виді шести місяців тимчасової зупинки виплати заробітної плати.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що він не повинен встановлювати жодних фактичних чи правових помилок, які можуть бути допущені внутрішнім судом, за винятком випадків, якщо вони не порушили прав та свобод, захищених Конвенцією, якщо вони винятково можуть становити "відсутність справедливості", що не відповідає ст.6 Конвенції. Хоча це положення гарантує право на справедливий судовий розгляд, воно не регулює допустимість чи оцінку доказів, що належить насамперед до національного законодавства та національної юрисдикції. В принципі, такі питання, як вага, яку надають національні суди будь-якому конкретному доказу чи будь-якому конкретному висновку чи оцінці, про які вони дізналися, перебувають поза контролем Суду.

Суд вважає, що існувало протиріччя між тим, що стверджувала держава-відповідач у швейцарських судах, і тим, що було встановлено у внутрішніх справах. Перед швейцарськими судами держава покладалася на свій імунітет від юрисдикції і стверджувала, що чоловік є працівником консульства, а не особистим працівником заявниці.

З іншого боку, у внутрішньому провадженні держава через апеляцію, подану генеральним інспектором проти рішення виправдувального вироку, прийнятого Дисциплінарною колегією, повернула попереднє становище. Справді, якщо мова йде про судові процеси, держава, як відповідач перед судом, вільна обирати тактику захисту, яку вона вважає найбільш ефективною для найкращого захисту своїх інтересів. Однак, якщо недоторканість від юрисдикції була головним юридичним аргументом захисту держави перед Трудовим судом, то умови про працевлаштування були вирішальним фактичним питанням.

Висновки: зважаючи на зміну позиції держави, рішення Вищого адміністративного суду не враховувати цілий масив доказів, які були використані для підтримки початкової тези про захист грецької держави в Швейцарії - включаючи офіційні державні документи - і які мали важливе значення для результату спору, може призвести лише до того, що рішення не було підкріплене всебічною оцінкою доказів.

Суд вважає, що Вищий адміністративний суд дійсно прийняв рішення, не оцінивши детально всі докази. Тому таке рішення не можна вважати обгрунтованим та законним.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: безпосереднє дослідження доказів, достатність доказів, повнота дослідження, обвинувальний ухил