Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 лютого 2019 року

у справі «Патсакі та інші проти Греції»

за заявою № 20444/14

Щодо безрезультатного проведення досудового розслідування смерті особи

Фабула справи: заявники скаржилися на неналежне розслідування факту смерті та невстановлення винних осіб. Вони критикують державу за те, що вона не направила їх родича на програму детоксикації та за те, що не госпіталізувала її до спеціалізованого центру наркоманії. Крім того, вони скаржаться, що розслідування проводилось неналежним органом, що порушило принцип неупередженості при проведенні розслідування.

Заявники у справі є членами родини засудженого. Чоловік був засуджений за крадіжку та умисне пошкодження майна до позбавлення волі. Під час відбуття покарання за медичними показаннями йому була призначена терапія із прийняттям наркотичних (психотропних) лікарських засобів.

Згодом лікар установи виконання покарань збільшив дозу ліків з 10 до 16 таблеток на день. Засуджений разом із іншими ув’язненими розпочали страйк (шляхом відмови від їжі) у зв’язку із неналежними умовами перебування у в’язниці. Цього ж дня, чоловік мав зустріч з заступником в’язниці, якому повідомив про обіг наркотиків в установі. Заступник в’язниці не відреагувала негайно на дану інформацію у зв’язку з тим, що це був кінець дня і замало офіцерів знаходилося на території в’язниці, а лише наступного дня розпорядилася провести огляд, в результаті якого наркотичних речовин знайдено не було.

Заявників було проінформовано про те, що їх родич був знайдений мертвим у своїй камері. Після розтину тіла було встановлено, що смерть настала в результаті набряку та легеневої кровотечі, що було спричинено вживанням психотропних речовин. Родичі засудженого зверталися до прокуратури із заявами про розслідування обставин смерті. Але прокурор прийняв рішення про припинення розслідування, оскільки не було встановлено вини працівників виправної установи у тому, що чоловік прийняв всю дозу ліків за раз ввечері.

Правове обґрунтування: що стосується швидкості розслідування, Суд вважає, що період розслідування чотири роки та вісім місяців для визначення обов'язків та вирішення питання про те, чи притягувати до суду осіб, які беруть участь у справі, пов’язаних із смертю ув'язненого, не відповідає вимозі оперативності для того, щоб розслідування було ефективним у значенні ст. 2 Конвенції.

Щодо глибини розслідування, Суд повторює, що якщо офіційне розслідування призводить до порушення провадження у національних судах, ця процедура в цілому, включаючи стадію судового розгляду, повинна дотримуватися позитивного обов’язку юридично захищати право на життя. Таким чином, національні суди жодним чином не повинні допустити безкарність винних осіб.

Суд спочатку зазначає, що Кримінальний суд, який судив керівника в'язниці та тюремного лікаря, мав звіт про розтин, гістологічні, токсикологічні та біологічні звіти про смерть, а також різні лікарняні довідки. Суд також зазначає, що суд заслухав тринадцять свідків обвинувачення, серед яких семеро заявників, двоє психіатрів та заступник директора в'язниці, а також чотири свідки захисту, серед яких троє в'язнів та дружина в'язничного начальника. Очевидно, що його рішення про виправдання директора та тюремного лікаря ґрунтувалося на заявах свідків захисту та заявах обвинувачених. Однак Суд зазначає, що були й інші особи, показання яких можуть бути вирішальними для результату справи, і яких не викликали до суду.

Наприклад, не було почуто ні експерта, який проводив токсикологічну експертизу померлого, ні працівників в’язниці, які відпускали наркотики в дні, що передували смерті.

Також суд передав справу прокурору, щоб розглянути питання про те, чи притягувати до кримінальної відповідальності заступника директора в'язниці. Але прокурор не виконав жодних процесуальних дій. Він відхилив справу, не наводячи причин, і відмовився надати заявникам копію справи, на тій підставі, що вони не мали відношення до порушення справи.

Суд спочатку зазначає, що засуджений ніколи не повідомляв властям про своє бажання піддаватися програмі детоксикації. Суд також вказує, що після прибуття до в'язниці засудженому було призначено послідовне лікування, приймання 10 таблеток психотропних препаратів на день. Перш ніж прийняти рішення збільшити дозування таблеток, тюремний лікар порадився із спеціалістами. Суду здається, що лікаря не можна обґрунтовано критикувати за те, що він діяв з необережності.

Також за недбалість не можна звинувачувати ні заступника директора в'язниці, про якого за день до смерті, засуджений попередив, що в тюрмі був наркобізнес. Зважаючи на пізню годину повідомлення та відсутність достатньої кількості персоналу в цей час, заступник директора зміг провести обшук у камерах лише на наступний день, однак він не виявив існування наркотичних засобів.

У справі немає жодних доказів того, що напередодні смерті засуджений вживав, крім своїх препаратів, наркотичні засоби. Токсикологічне обстеження, проведене після його смерті, показало, що смерть сталася внаслідок прийому декількох психотропних речовин, проте не було зазначено про виявлення наркотиків у крові.

Висновки: Суд вважає, що органи влади не провели ефективного розслідування за обставинами смерті родича заявників. Суд встановив, що керівництво в’язниці не мало достатніх доказів, щоб припустити, що напередодні його смерті засуджений опинився в особливо небезпечній ситуації. У світлі вищевикладеного Суд зазначає, що обставини смерті у в'язниці не встановлюють підстав для відповідальності держави за відповідну смерть.

Констатовані порушення: право на життя (ст.2 Конвенції) в процесуальному аспекті. Не було встановлено порушення права на життя (ст.2 Конвенції) в матеріальному аспекті.

Ключові слова: установа виконання покарань, наркозалежність, психіатричне лікування, детальне розслідування, обставини смерті засудженого