Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 лютого 2019 року

у справі «Ана Іонеску та інші проти Румунії»

за заявами № 19788/03 та іншими

Щодо відмови держави поновлювати право власності на майно згідно з рішеннями суду

Фабула справи: під час проваджень у національних судах за період з 1994 по 2008 роки встановлено, що майно заявників було незаконно націоналізоване під час правління комуністичного режиму. Заявники скаржилися, що попри встановлену незаконність такої націоналізації рішенням суду, держава не забезпечила відновлення їхнього права власності на майно, а у разі неможливості такого відновлення не забезпечила виплату компенсації.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що заявники в цій справі отримали остаточні рішення визнаючи незаконність вилучення їх майна державою. Ці рішення до цього часу не оскаржувались або скасовувались. На сьогодні заявники не змогли відновити володіння або отримати компенсацію за це позбавлення.

Суд повторює, що у справі «Преда та інші проти Румунії» (№9584/02 та 7 інших,29.04.2014 роу ) він встановив, що нездатність заявників повернути своє майно, незважаючи на остаточні рішення суду, які визнають їх майнові права, є позбавленням у сенсі другого речення першого абзацу ст.1 Першого протоколу до Конвенції, та що таке позбавлення у поєднанні з цілковитою відсутністю компенсації покладало на заявників непропорційний та надмірний тягар, порушуючи їх право на мирне користування майном, гарантоване ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Він повторив свої висновки вище в більш пізньому і аналогічному випадку “Дікман і Гіон проти Румунії” (№10346/03 та 10893/04, 24.10.2017).

Суд також вважає, що Уряд не висунув жодного факту чи аргументу, який би переконав його дійти до іншого висновку в цій справі. Зокрема, Закон № 165/2013, який, на думку Суду, не надав ефективного засобу захисту для ситуацій, подібних до ситуації у цій справі. Уряд також не стверджує, що практика національних судів змінилася з тих пір.

Висновки: не відновлюючи право власності заявників та не сплачуючи компенсації, національні суди суттєво порушили права, гарантовані Конвенцією та завдали істотної матеріальної шкоди.

Констатовані порушення: захист права власності (ст.1 Першого протоколу до Конвенції).

Суд відхилив скарги про порушення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: наслідки націоналізації майна, повернення незаконно вилученої власності, надмірно довге невиконання судових рішень, безпідставне затягування виконавчого провадження