Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 травня 2019 року

у справі «Адзік проти Хорватії (№ 2)»

за заявою № 19601/16

Щодо порушення принципу змагальності у справі про повернення дитини

Фабула справи: заявник скаржився, що процедура повернення дитини була несправедливою відповідно до ст.6 Конвенції. Зокрема, він скаржився, що було порушено принцип змагальності, в тому, що суд першої інстанції не повідомив йому про рішення отримати висновок судово-медичного експерта, і він не брав участі в оцінці висновку експерта; і було допущено порушення його права на усне слухання у справі, в тому, що суди не провели жодного слухання. Заявник стверджував, що відмова повернути дитину до США була проявом неповаги до його сімейного життя.

Заявник є громадянином Сполучених Штатів Америки (далі - США). Справа стосується провадження у справі про повернення йому дитини. Національні суди в цій справі відмовилися зобов’язати повернути сина заявника до США після того, як мати дитини (громадянка Хорватії та колишня дружина заявника) «незаконно утримувала» його в Хорватії в контексті Гаазької конвенції про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей («Гаазька конвенція»).

Так, національний суд Хорватії, не провівши жодного судового засідання, відхилив запит заявника про повернення йому дитини. Заявник оскаржив це рішення суду до суду апеляційної інстанції, яка скасувала попереднє рішення та передала справу на новий розгляд із зазначенням необхідності провести слухання. У ході повторного судового розгляду суд першої інстанції отримав висновок судового-психіатричного експерта щодо питання, чи може бути спричинена психологічна шкода дитині у разі її повернення до США.

Після того, суд, знову без проведення засідань, повторно відхилив клопотання заявника про повернення йому дитини. Законність та обґрунтованість такого рішення суду було підтверджено судом апеляційної інстанції. Така процедура повернення дитини вже була предметом розгляду в ЄСПЛ, в результаті чого своїм рішенням від 12.03.2015 року ЄСПЛ констатував порушення ст.8 Конвенції в цій справі.

Задля відновлення своїх порушених прав заявник звернувся зі скаргою до Конституційного суду, в якій зазначив про порушення його права на справедливий судовий розгляд, зокрема порушення принципу рівності сторін та змагальності у зв'язку з непроведенням судових слухань; стверджував, що відмова у видачі наказу про повернення дитини становить порушення його права на повагу до сімейного життя. Конституційний Суд відхилив скаргу заявника.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що клопотання заявника про повернення дитини було розглянуто на трьох рівнях юрисдикції і що слухання так і не проводились. Розгляд судів першої та другої інстанції стосувався не тільки питання права, але і важливих фактичних питань щодо повернення дитини до заявника. Національні суди відмовили у проханні заявника про проведення усного слухання, тому що вони вважали, що малоймовірно, що показання сторін одна одній можуть сприяти встановленню обставин справи, і, таким чином, не може виправдати затримки розгляду.

Відповідно до прецедентного права Суду, вимоги досягнення ефективності та економії часу можуть виправдати відмову від проведення слухання, якщо справа стосується виключно юридичних або суто технічних питань, або там, де немає проблеми довіри або доведені факти, які вимагають слухань і суди можуть справедливо і розумно вирішувати справи на підставі заяв сторін та інших письмових матеріалів. Такі виняткові обставини не існували в даному випадку.

По-друге, крім цих міркувань, Суд погоджується із заявником, що аргумент Уряду на основі вимог ефективності та економії досить непереконливий в такій ситуації, коли суд першої інстанції відмовився провести усне слухання, навіть після того, як розгляд справи триває вже майже три роки.
По-третє, Суд не сприймає аргумент Уряду, що мета усного слухання тільки отримання доказів від сторін. Це також можливість для сторін і суду допитати свідків і експертів, при тому що їх спонтанні відповіді на питання, в присутності судді, який може спостерігати за їхньою реакцією, розглядається як важливий елемент оцінки їх достовірності. Усне слухання це також можливість для сторін обмінятися усними аргументами, значення яких не слід недооцінювати.

Заявник також скаржився на те, що ці розгляди призвели до порушення його права на повагу до його сімейного життя. У той час як ст.8 Конвенції не містить явних процесуальних вимог, процес прийняття рішень повинен бути справедливим.

Суд вважає, що втручання в даному випадку було засновано на законі, а саме ст.13 Гаазької конвенції, яка вступила в силу в силу у відношенні до Хорватії 1.12.1991 року. Суд також вважає, що втручання мало законну мету захисту прав і свобод інших осіб, а саме прав сина заявника.

Суд зазначає, що національні суди повинні були розглядати чи існує серйозна небезпека того, що повернення сина заявника в США завдасть дитині психологічну шкоду. Для того, щоб оцінити цей ризик першої інстанції вирішив отримати висновок судово-медичного експерта.

Експерт вказав, що передача сина заявника в інше середовище буде являти собою травму, але що він зможе подолати його, якщо б його мати жила з ним. Суд вважає, що висновок експертів мав переважний вплив на рішення національних судів.

Суд не погоджується з доводами Уряду про те, що в даних обставинах, участь заявника в експертній оцінці не була необхідна. Суд надає великого значення зауваженням експерта про те, що не може бути оцінений зв'язок між хлопчиком і його батьком, оскільки заявник не брав участі в оцінці.

Дійсно, не можна виключати можливість того, що ризик травми може бути зменшена або подоланий, якщо було встановлено, що хлопчик мав сильний емоційний зв'язок із заявником, особливо беручи до уваги той факт, що він повернувся би до звичного середовища, в якому він виріс.

Висновки: в даному випадку заявник не був залучений в процес прийняття рішень в достатній мірі, щоб забезпечити його необхідним захистом своїх інтересів. Його участь була особливо важлива, враховуючи, що суди врешті-решт відмовилися видавати наказ про повернення його сина. Крім того, немає ніяких підстав вважати, що участь заявника в експертній оцінці була би спрямована проти інтересів дитини. Навпаки, це могло сприяти встановленню того, що було б краще для дитини.

У національних судів не було вагомих причин для того, щоб не проводити усні слухання, а тим паче не залучати заявника до розгляду справи про повернення його сина.

Констатовані порушення: право на справделивий суд (п.1 ст.6 Конвенції), право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: принцип рівності сторін, безпосереднє дослідження доказів судом, розумний час розгляду справи, заслухання доводів сторін, брати участь в досліджені висновку експерта, залучення до участі в розгляді справи