Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 квітня 2019 року

у справі «Бондар проти України»

за заявою № 18895/08

Щодо покладення в основу обвинувачення неналежних доказів

Фабула справи: заявник скаржився на те, що національні суди спиралися на показання, отримані під примусом та на показання свідка, від яких вона згодом відмовилася.

Заявник помер у 2012 році, а його мати продовжила участь у справі від його імені. Справа стосувалася тверджень заявника про застосування до нього катування та жорстокого поводження з боку працівників правоохоронних органів задля отримання від нього зізнавальних свідчень у вбивстві та скарги, що кримінальне провадження проти нього не відповідало вимозі справедливого суду.

Відповідно до обставин справи заявника було затримано за підозрою у вчиненні вбивства. Заявник зізнався у вчиненому, однак у подальшому його було звільнено судом з причин недостатності доказів його вини. Під час подальшого розслідування один зі свідків заявив, що бачив заявника на задньому дворі потерпілого, з плямами крові на руках, а троє інших свідків зазначили, що заявник зізнався їм у вчиненому. Розслідування було припинено, оскільки підозрюваної у вбивстві особи встановлено не було.

Проте досудове розслідування було відновлено через три роки, заявника знову було затримано, оскільки свідок надала нові свідчення. Вона заявила, що заявник зізнався їй у вбивстві, коли вони жили в одному селі. У ході кримінального провадження заявника було визнано винним у вбивстві та призначено покарання у виді позбавлення волі. Вирок суду ґрунтувався на показаннях п’яти свідків та їх перехресному допиті в суді. Надалі, не погоджуючись із висновками судів, заявник подав касаційну скаргу, стверджуючи, зокрема, що свідок відмовилась від своїх свідчень у своєму листі до суду першої інстанції, мотивувавши це тим, що на неї було вчинено тиск слідчим. Пізніше вона відкликала свою заяву, а суд відмовив заявникові у її повторному допиті. Касаційний суд відхилив скаргу заявника.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що гарантії в п.3 (г) ст.6 Конвенції є конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, зазначеного в п.1 цього положення; тому він буде розглядати скаргу заявника за двома положеннями.

Суд дійшов висновку, що існує тільки три незалежні докази безпосередньо про причетність заявника до злочину. З цих трьох, влада вже володіли двома ( показання двох свідків) на той час, коли розслідування вбивства було припинено, оскільки злочинець не був ідентифікований. Провадження було відновлено, і заявник був заарештований після того, як ще один свідок надала показання, що заявник зізнався їй у вбивстві, коли вони жили в одному селі. Суд вважає, що на цього свідка був тиск з боку правоохоронних органів.

У обставинах даної справи цей висновок справедливий незалежно від того, чи вважається вона свідком звинувачення або свідком сторони захисту.

Висновки: стороні захисту не була надана можливість допитати свідка, і, отже, не було дано такий самий шанс, як і стороні обвинувачення. Таким чином, принцип «рівності сторін», який має важливе значення в питаннях виклику свідків (див. Капустяк проти України, №26230/11, § 89, 3.03.2016, не було дотримано, і, оскільки показання вказаного свідка були вирішальними для засудження заявника, справедливість розгляду була суттєво порушена.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1, пп.d, п.3 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: властивості доказів, ключовий свідок, показання, надані під примусом; достатня кількість доказів, ретельне вивчення обставин справи, перевірка показань