Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 05 лютого 2019 року

у справі «Ндейєгаміє-Мпорамазіна проти Швейцарії»

за заявою № 16874/12

Щодо позбавлення права на доступ до суду через юрисдикційний імунітет

Фабула справи: заявниця скаржиться на позбавлення її права доступу до суду через юрисдикційний імунітет, на який посилається Республіка Бурунді. Крім того, вона скаржиться, що касаційний суд нехтував принципом змагальності сторін в судовому процесі.

Заявниця, яка є громадянкою Республіки Бурунді, була прийнята на роботу за трудовим договором на посаду секретаря до Постійного Представництва Республіки Бурунді при Організації Об’єднаних Націй у Женеві. Роботодавцем заявниці була Республіка Бурунді. Постійне Представництво поінформувало заявницю про непродовження із нею строку трудового договору.

Заявниця звернулася до трудового суду Республіки і Кантону Женеви по трудовим спорам з позовом проти Республіки Бурунді, оспорюючи своє звільнення. У своїх запереченнях Республіка Бурунді зазначила, що відносини між сторонами спираються на юрисдикційний імунітет. Окрім цього, відповідач зазначив, що заявниця є громадянкою Бурунді, проживала у Франції та не мала міцного зв’язку із Швейцарією.

Трудовий суд зазначив, що у трудовому договорі містилась вказівка щодо визнання юрисдикції місцевого суду, тож таким чином відсутні підстави для надання державі-відповідачу юрисдикційного імунітету, тож трудовий суд зобов’язав Республіку Бурунді виплатити заявниці компенсацію.

Однак внаслідок ініційованого державою-відповідачем апеляційного провадження попереднє рішення трудового суду було скасовано та задоволено позов держави-відповідача щодо юрисдикційного імунітету. Заявниці роз’яснено право щодо подачі позову до судів держави свого громадянства. Заявниця оскаржувала це рішення до суду касаційної інстанції, проте касаційний суд відхилив її скаргу, підтвердивши законність та обґрунтованість попереднього рішення апеляційного суду та зазначивши, що застереження «дипломатичної практики» перешкоджають розумінню оскаржуваного положення (щодо юрисдикційного імунітету) як відмову від правосуддя заздалегідь; з іншого боку, громадянство заявниці та місце проживання виключають особливу юрисдикцію держави, де виконується робота за трудовими договорами.

Правове обґрунтування: Суд нагадує, що доктрина абсолютного імунітету держав розвивається протягом багатьох років, зокрема з прийняттям Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності. Зокрема, в області трудових договорів, ст.11 вказує, що якщо зацікавлені держави не домовляться про інше, держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції в суді іншої держави, юрисдикції в процедурах, пов'язаних з договором між державою та працівником, робота якого, виконана або повинна бути виконана повністю або частково на території іншої держави.

У цій справі, Суд вважає, що надання суверенної недоторканності державі в цивільному судочинстві переслідує законну мету: дотримуватися норм міжнародного права в цілях сприяння чемності і хороших відносин між державами на основі поваги суверенітету іншої держави.

Суд зазначає, що іноземна держава може відмовитись, зокрема, за допомогою договірних пунктів, від свого права на недоторканність у судах іншої держави. Суд вказує, що твердження заявника, що ст.8 трудового договору чітко відображає волю сторін, де Республіка Бурунді відмовляється від імунітету юрисдикції. Таким чином, заявниця скаржиться, що вона була обмежена в праві на доступ до суду на тій підставі, що касаційний суд необґрунтовано посилався на імунітет Республіки Бурунді від юрисдикції. Але Суд вважає, що вказане положення трудового договору не носить положення, що виражає явний, ясний і однозначний намір Республіки Бурунді відмовитися від свого імунітету.

Суд зауважує, що п.2 (е) ст.11 Конвенції ООН застосовує вираз "постійне місце проживання" (хоча це не визначено в самій Конвенції), і таким чином відходить від проектів статей Юридичної комісії, де йдеться про поняття "звичне місце проживання").

Згідно з позицією касаційного суду, місце проживання у значенні п.2 е) ст.11 Конвенції ООн визначається як "фізична присутність [людини] в конкретному місці, об'єктивне враження, яке надається третім особам".

Звідси випливає, що обставини цієї справи підпадають під дію п.2 (е) ст.11 Конвенції ООН з огляду на той факт, що заявник був громадянином держави-працевлаштування в той час, коли було порушено процес, і що вона ніколи не мала свого постійного проживання в штаті форуму.

Щодо аргументу заявниці про те, що через надання імунітету Республіці Бурунді, касаційний суд відмовив їй у можливості подати позови до суду. Суд нагадує, що сумісність надання імунітету від юрисдикції державі з п.1 ст.6 Конвенції не залежить від наявності розумних альтернатив для вирішення спору.

Суд також зауважує, що Республіка Бурунді надала заявникові запевнення: згідно з ними, останній міг би, якби Суд зберігав імунітет від юрисдикції, подати апеляцію до суду Бужумбури, і не виникло б жодних проблем з позовною давністю.

Висновки: заявниця, громадянка Бурунди, жила зі своїм чоловіком та її дітьми у місті Превессін-Мойн, Франція, у той час, коли вона порушувала позов проти свого колишнього роботодавця. Отже, ні той факт, що заявниця займала посаду в Швейцарії, ні існування передбачуваної практики, застосованої між Францією та Швейцарією (про що заявник зазначає у своїй заяві, крім того, не обґрунтовуючи це достатньо), не дає можливості Суду поставити під сумнів висновок, що заявник з об'єктивної точки зору ніколи не проживав у Швейцарії. Той факт, що вона переїхала до Женеви після подання апеляції у цивільних справах до касаційного суду, цього не змінює.

Суд вважає, що швейцарські суди не відступили від загальновизнаних принципів міжнародного права щодо імунітету держави та обмеження права доступу до суду.

Констатовані порушення: не було порушено права на справделивий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: імунітет держави, трудове законодавство, трудовий контракт, пролонгування дії договору, судовий процес