Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 05 березня 2019 року

у справі «Габбазов проти Росії»

за заявою № 16831/10

Щодо жорстокого поводження з боку правоохоронних органів та відсутності ефективного розслідування цього факту

Фабула справи: заявник стверджував про катування та нелюдське поводження з ним з боку працівників правоохоронних органів за відома та керівництва слідчого, а також про відсутність ефективного розслідування цих фактів.

Заявника затримали та заарештували за підозрою в пограбуванні. Його було доставлено до відділу карного розшуку. Заявник стверджує, що його били та змушували надати визнавальні показання. Він кілька разів втрачав свідомість. Напади продовжувалися і в присутності слідчого.

Заявника оглянув лікар міської лікарні за клопотанням чергової частини райвідділу міліції. За даними лікарняних записів, у заявника було виявлено блакитні сліди від ударів на обличчі, грудях, спині і обидвох ногах, потертості на спині. У нього діагностували множинні контузії та потертості на голові, грудях та верхніх кінцівках.

Заявник неодноразово скаржився на таке поводження, але йому постійно відмовляли у відкритті провадження. Всі постанови про відмову були майже ідентичні.

Правове обґрунтування: Суд зауважує, що, ночівлі під вартою поліції, у заявника було виявлено численні удари та потертості голови, грудей та верхніх кінцівок. Суд вважає, що травми, ймовірно, могли бути наслідком ударів, ніби-то нанесених працівниками поліції (див. стосовно оцінки синців та потертостей судово-медичними експертами у справах жорстокого поводження з поліцією, Ксенз та інші проти Росії, № 45044/06 та 5 інших, §§ 14, 74, 81 і 96 від 12.12.2017 року та Сергій Рябов проти Росії, № 2674/07 , п. 15 та 40, 17.07.2018 року).

Вищезазначені фактори є достатніми для того, щоб створити презумпцію на користь тверджень заявника та переконати Суд у тому, що показання заявника про жорстоке поводження під вартою поліції були достовірними.

Той факт, що протягом ночі після арешту заявника тримали під вартою в поліції та допитували про злочин, у якому його підозрювали, не зафіксувавши арешт і не маючи можливості скористатися доступом до адвокат та інші прав підозрюваних в кримінальному процесі, свідчить про конкретну уразливість заявника стосовно співробітників поліції.

Що стосується аргументу Уряду про те, що заявник затягував подання кримінальної скарги, цілком можливо, що це може бути пов’язано з тим, що заявника було залякано після жорстокого поводження та погроз, отриманих від працівників міліції та слідчого.

Суд зауважує, що скарги заявника про його поранення внаслідок жорстокого поводження з боку працівників міліції в присутності слідчого було відхилено слідчим комітетом. Слідчий комітет не опитав свідків побиття заявника, і не розпорядився провести судово-медичну експертизу заявника. Його останнє рішення було схожим на попередні рішення, які були скасовані, оскільки вони ґрунтувалися на неповному дослідженні.

Слідчий комітет засновував свої висновки на результатах попереднього слідства, який є початковим етапом у вирішенні кримінальної справи відповідно до законодавства і пов’язано, як правило з подальшим відкриттям кримінальної справи і проведенням розслідування, якщо зібрана інформація виявила елементи кримінального правопорушення (див. Ляпін проти Росії, №46956/09, п.129, 24.07.2014 року). Влада зобов'язана порушити кримінальне провадження та провести належне кримінальне розслідування, в рамках якого проводиться повний комплекс слідчих заходів.

Зважаючи на те, що відмова Уряду щодо відповідальності держави за травми заявника була надана внаслідок поверхових внутрішніх розслідувань, що не відповідають вимогам ст.3 Конвенції, Суд вважає, що Уряд не надав належних доказів для спростування версії заявника.

Беручи до уваги матеріали справи, Суд вважає, що заявника піддавали нелюдському та принизливому поводженню в райвідділі міліції(див. Горщук проти Росії , №31316/09, § 33, 6.10.2015 р.; Олександр Андрєєв проти Росії, №2281/06, п.56 -62, 23.02.2016 р.; Леонід Петров проти Росії , №52783/08 , п.65-76, 11.10.2016 р.).

Висновки: національні органи були попереджені про можливість застосування насильства проти заявника, коли лікар лікарні та ізолятора тимчасового тримання зафіксував численні травми заявника. Таким чином, навіть без прямої скарги заявника, обов'язок щодо розслідування вже виник на цій стадії. Це пояснюється тим, що ст. 3 Конвенції вимагає офіційного розслідування в тих випадках, коли є досить чіткі ознаки того, що мало місце жорстоке поводження.

Разом з тим, слідчий комітет не провів ефективного розслідування скарг заявника про жорстоке поводження поліції, як цього вимагає ст.3 Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції).

Ключові слова: знущання, вибиття показань, фізичне насильство, неправомірна діяльність правоохоронців, всебічне дослідження