Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 05 березня 2019 року

у справі «Негура та інші проти Республіки Молдова»

за заявою № 16602/06

Щодо помилкового обґрунтування відмови апеляційного суду у задоволенні позовних вимог

Фабула справи: заявники скаржилися на відмову національних судів розглянути їх позовні вимоги.

Заявники – підприємці, які отримали ліцензії на торгівлю товарами на місцевому ринку. Вони також здійснювали продаж товарів на території приватного ринку, розташованого в центрі міста, задля чого отримали ліцензію. Місцева влада встановила, що послуги з реалізації товарів на території приватного ринку здійснюються з понеділка по суботу. Інший ринок, державної форми власності, був відкритий в неділю, однак розташований далеко від центру, що становило певні незручності як для продавців, так і покупців.

У подальшому заявники та власники приватного ринку звернулися до місцевих органів влади з проханням про зміну графіку його роботи: дозволити працювати в неділю, натомість понеділок запровадити вихідним днем, як це було, зокрема, в інших містах. Проте місцева влада неодноразово відмовляла у задоволенні вимог щодо внесення змін, мотивуючи це необхідністю забезпечення належних санітарних норм. Заявники вважали, що справжньою причиною відмови був захист інтересів на ринку державної власності, оскільки неділя була найбільш прибутковим днем тижня.

31.01.2005 року загальні збори підприємців, включно із заявниками, вирішили звернутися до місцевих органів влади з проханням дозволити їм працювати по неділях та відпочивати по понеділках. Міська рада прийняла рішення про відмову у задоволенні їхніх вимог. Примітно, що дане рішення було надруковано на бланку мерії. Печатка на ньому належала меру та була датована 29.03.2005 року.

Підприємці звернулися до регіональної ради із заявою про скасування рішення міської ради, оскільки їм не було забезпечено належних умов праці на території державного ринку. Того ж дня заявники направили попередній запит до мерії з такими ж вимогами, як і до регіональної ради. Мер відповів листом, в якому зазначив, що відповідь на їхні вимоги вже була надана міською радою.

Тоді 191 підприємець, у тому числі заявники, звернулися до суду з адміністративним позовом про скасування рішення міської ради. Вони стверджували, що їхні права були порушені цим рішенням, що його ухвалення було спричинено необхідністю захисту інтересів державного ринку. Міський суд ухвалив рішення на користь заявників. Окрім цього, суд задовольнив вимоги позивачів щодо відшкодування розміру судових витрат, у тому числі і на правову допомогу. Однак міська рада оскаржила рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд скасував рішення суду нижчої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог заявників. Апеляційний суд зазначив, що підприємці подали попередню скаргу мерові, а рішення, яке вони хотіли скасувати, було прийнято міською радою, а тому вимоги закону щодо адміністративного провадження дотримано не було, оскільки скаргу потрібно було спочатку подати до органу, який прийняв оскаржуване рішення. Суд зауважив, що заявники більше не мають права оскаржити рішення міської ради.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що право доступу до суду є невід'ємним аспектом гарантій, закріплених у ст.6 Конвенції. Він гарантує кожному право на позов, що стосується його цивільних прав та обов'язків, порушених до суду.

У цій справі Суд зазначає, що заявники подали скаргу на рішення, прийняте міською радою. Того ж дня вони подали аналогічну скаргу до мерії.

Суд вважає, що як із додатку, що містить копію скарг заявників до міської ради, так і з відповіді міської ради для національних судів слід було б зрозуміти, що, крім того, до подання попереднього запиту в мерію, заявники звернулися з черговою скаргою безпосередньо до міської ради. Це правда, що лише скарга до мерії була чітко названа попереднім запитом. Однак ні закон про адміністративне провадження, ні будь-яке інше законодавство не дають визначення попереднього запиту, а також не встановлюють жодних формальних вимог щодо такого виду скарги. Більше того, як видно із судової практики, поданої Урядом , національні суди вважають скаргу, подану до компетентного органу, такою, що задовольняє вимогу позасудового врегулювання, навіть якщо вона не іменується. "попередній запит".

Оскільки заявники подали скаргу до міської ради на рішення, прийняте цим органом, а потім подали позов до цього ж органу, Суду не вважає, що заявники не дотримувались процедури позасудового врегулювання. Більше того, копія скарги була додана до позову суду, а також копія листа мера, в якому він зазначав, що міська рада вже відповіла на скарги заявників і відтворив відповідну частину цієї відповіді. Таким чином, із документів, доданих до судових позовів, було зрозуміло, що міська рада отримала та відхилила скаргу заявників на її рішення. Звідси випливає, що не можна сказати, що міський суд прийняв рішення на підставі неповної справи або за відсутності доказів того, що заявники подали скаргу до компетентного органу (міської ради).

Суд зазначає, що заявники були повідомлені про рішення 29.03.2005 року та подали скаргу до цього органу 04.04.2005 року, тобто протягом 30-денного строку встановлені законом. Що ще важливіше, жоден з національних судів не встановив, що заявники пропустили будь-який строк.

Висновки: апеляційний суд зайняв дуже формальну позицію щодо дій заявників, встановивши, що їх попередній запит було адресовано неправильному органу, ігноруючи їх інший запит, направлений до компетентного органу. Таким чином, їхнє право на доступ до суду було обмежене без законних підстав.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: процедура оскарження, аргументація рішення суду, досудове врегулювання спору