Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 червня 2019 року

у справі «Хадад проти Іспанії»

за заявою № 16572/17

Щодо бездіяльності служби захисту по відновленню спілкування батька з дитиною

Фабула справи: заявник стверджує, що служба захисту неповнолітніх не вжила жодних заходів для сприяння відновленню контактів з його дочкою після виправдувального вироку та скасування тимчасових заходів.

Заявник з дружиною, залишили Сирію з їхніми трьома малолітніми дітьми у зв’язку із воєнними діями та прибули до Іспанії. Зі спливом одного місяця після їх прибуття дружина заявника звернулась із заявою в кримінально-процесуальному порядку за фактом домашнього насильства з боку її чоловіка. Міський суд постановив тимчасовий обмежувальний припис, який включав в себе заходи, які забороняли заявникові наближатись до дружини та дітей, та, які тимчасово позбавляли заявника батьківських прав та обов’язків.

Регіональний департамент вирішив, що троє дітей заявника позбавлені батьківського піклування, а тому мають бути поміщені до притулку. Заявника не було проінформовано про таке рішення. Заявник дізнався про слухання щодо підтвердження батьківства з офіційної газети. Суд виправдав заявника за всіма пред’явленими йому обвинуваченнями та скасував встановлені щодо нього заходи.

Суд першої інстанції встановив місце проживання доньки заявника з прийомною сім’єю у зв’язку з її усиновленням. Заявник та його дружина подали окремі апеляційні скарги на це рішення. Апеляційні скарги були відхилені, а попереднє рішення суду – залишено без змін. Регіональний департамент припинив опіку над двома синами заявника та прийняв рішення про їх повернення батькові. Заявник подав скаргу до Конституційного суду та стверджував, що судові рішення не сприяли відновленню зв’язку його дочки з сім’єю у зв’язку з помилками у висновках органів державної влади, якими керувались суди при постановленні своїх рішень. Конституційний суд визнав апеляцію заявника в порядку amparo неприйнятною.

Правове обґрунтування: у даній справі суддя опинився в ситуації, де існують інтереси, які часто важко узгодити, а саме інтереси дитини та інтереси її біологічних батьків. У пошуках балансу між цими інтересами, найкращі інтереси дитини повинні бути основними (див. Моретті і Бенедетті проти Італії, №16318/07, § 67, 27.04.2010 року).

Суд нагадує, що у справах, що стосуються сімейного життя, розрив контактів з дуже маленькою дитиною може призвести до посилення погіршення її стосунків з батьком (див. Піні та інші проти Румунії , №78028/01 і 78030/01, § 175, ECHR 2004 - V).

Суд зазначає наявність серйозної недостатньої ретельності у провадженні органів, відповідальних за опікунство над дитиною та можливе її усиновлення, зокрема, враховуючи нові обставини, пов'язані з кримінальним провадженням, порушеним проти заявника, та його остаточним виправданням за злочини.

Вирішальним моментом у цій справі є те, чи вживали національні органи всіх необхідних та адекватних заходів, від яких можна обґрунтовано очікувати сприяння поверненню дочки заявника якомога швидше, щоб вони могли вести нормальне сімейне життя разом з братами.

Діти були розлучені з батьком проти його волі, він був підданий кримінальному переслідуванню за домашнє насильство за скаргою, поданою їх матір'ю. Хоча із запису випливає, що він не перебував у в'язниці, не слід забувати, що заявник не міг спілкуватися із своїми дітьми, і тому він залишався віддаленим і без жодного контакту з ними протягом усієї тривалості кримінального провадження. Ця ситуація була особливо серйозною, враховуючи вік його дочки, якій було лише півтора року, коли її помістили під опіку. Суд зауважує, що ні в якому разі в адміністративній процедурі не враховувався й вік дочки заявника під час розлуки заявника та його дружини, попередні афективні стосунки, які існували між неповнолітньою та її батьками, час, що минув з моменту їх розлуки, а також наслідки для всіх трьох, а також стосунки дитини з братами.

Щодо психічного стану дружини заявника, цього недостатньо, щоб показати можливий негативний вплив заявника, а навпаки, особливо після його виправдання. Підтвердженням цього є те, що заявник отримав опіку над двома синами та що він наполягає на своєму бажанні також відновити опіку над неповнолітньою дочкою. Хоча це правда, що в деяких випадках, оголошених Судом неприйнятними, розміщення дітей могло бути мотивоване незадовільними умовами життя або матеріальними позбавленнями, це ніколи не було єдиним підґрунтям, на якому грунтувалися рішення національних судів.

Суд вважає, що іспанські адміністративні органи повинні розглянути інші менш радикальні заходи, і в будь-якому випадку, брати до уваги вимоги батька заявника з моменту вирішення його кримінальної справи. Суд вважає, що роль органів соціального захисту саме в тому, щоб допомогти нужденним людям. Суддя міського суду відмовився розглядати аргументи про те, що заявник мав намір виступати проти влаштування дочки в прийомну сім’ю, і обмежився підтвердженням прийнятих адміністрацією рішень. Суд вважає, що адміністративні органи просто повторювали свої рішення послідовно, не роблячи нових висновків чи оцінюючи на основі матеріальних доказів розвиток обставин.

Служби захисту дітей, національні суди та Уряд покладаються в основному на звіти, підготовлені різними адміністративними органами протягом усієї процедури, а отже, і протягом періоду, коли заявник не міг продемонструвати свою здатність бути батьком, оскільки він був позбавлений батьківських прав і був суб’єктом кримінальної справи. Однак ставлення адміністрації не змінилося і після остаточного виправдання заявника.

Крім того, Суд зазначає, що в доповіді Департаменту по захисту неповнолітніх прийшли до висновку, що вони не повинні дозволити заявникові відвідати його дочку. Цікаво зазначити, що хоча у доповіді зазначається, що двоє інших дітей все ще виявляли "страх та відсутність довіри до батька", заявнику незабаром було надано опіку над своїми синами.

Висновки: Суд повторює свою практику, згідно з якою ст.8 Конвенції передбачає право батька на заходи щодо возз'єднання зі своєю дитиною та зобов'язання національних органів влади сприяти цьому. Таким чином, компетентні органи несуть відповідальність за переривання контактів між заявником та його дочкою, принаймні з моменту виправдання заявника, і вони не виконали свого позитивного зобов'язання вжити заходів, які дозволять йому отримати постійний контакт з донькою.

Провадження повинно було бути забезпечене відповідними гарантіями захисту прав заявника та врахування його інтересів. Через бездіяльність адміністративних органів, національних судів заявника довгий час позбавляли будь-яких контактів з донькою, що було вагомим фактором для їх зближення.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: родинні стосунки, інтернат, усиновлювачі, батьківські повноваження, захист неповнолітніх