Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 квітня 2019 року

у справі «Алпарслан Алтан проти Туреччини»

за заявою № 12778/17

Щодо відсутності достатніх причин для досудового тримання під вартою

Фабула справи: заявник скаржиться, що його довільно тримали під вартою. Він також стверджував, що не було конкретних доказів, які б викликали обґрунтовану підозру, що він вчинив кримінальне правопорушення, яке вимагало досудового тримання під вартою. Зокрема, він стверджував, що національні суди не дали достатньо підстав для постанов ухвали про його затримання.

2010 року Указом Президента заявника було призначено на посаду судді Конституційного суду зі строком виконання повноважень до досягнення ним 65-річного віку. 2011 року зборами суддів цього суду заявника було обрано віце-президентом Конституційного Суду строком на 4 роки. В ніч з 15 на 16 липня 2016 року група осіб зі складу військових сил Туреччини, яка називала себе «Рада примирення», здійснила спробу державного перевороту з усуненням Парламенту, Уряду та Президента Туреччини. Наступного дня після спроби державного перевороту в цих діях звинуватили громадянина Туреччини, який проживає в Пенсільванії та вважається лідером терористичної організації. Органи прокуратури порушили декілька кримінальних проваджень щодо учасників цієї терористичної організації.

Уряд Туреччини запровадив надзвичайний стан. Органи влади повідомили Генерального Секретаря Ради Європи про відступ від зобов’язань згідно зі ст.15 Конвенції. Уряд зазначив, що під час та після державного перевороту, органи прокуратури ініціювали кримінальні провадження щодо окремих осіб, які були членами цієї терористичної організації або мали з нею певні зв’язки, включаючи суддів. Близько 3000 суддів та прокурорів, включаючи двох суддів Конституційного Суду, більше 160 суддів Суду касаційної інстанції та Верховного адміністративного суду були затримані працівниками поліції та поміщені під варту. Окрім цього, було постановлено ухвали про затримання 30 суддів вищих судів, які вважалися такими, що втекли. Надзвичайний стан у країні було припинено.

В межах кримінального провадження заявника було затримано та поміщено під варту. Заявника разом із тринадцятьма іншими підозрюваними було доставлено до суду за підозрою у спробі повалення конституційного ладу та участі в терористичній організації. Заявник відхиляв всі обвинувачення проти себе. Цього ж дня до заявника та інших підозрюваних було обрано запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою. Заявник оскаржив це рішення суду, мотивувавши тим, що доказів, які би виправдали його досудове тримання під вартою, немає, а тому така міра не відповідала вимогам національного законодавства; окрім цього, заявник клопотав про зміну йому запобіжного заходу на більш м’який з огляду на те, що його син є інвалідом та потребує сторонньої допомоги. Конституційний Суд усунув заявника з займаної посади. Суд відхилив скаргу заявника щодо обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Заявник неодноразово звертався з клопотанням про звільнення його з-під варти із внесенням застави, однак марно. В наступних рішеннях кримінальна палата Касаційного суду підтвердила необхідність досудового тримання заявника під вартою. Заявник також звернувся до Конституційного Суду з індивідуальною скаргою. Кримінальна палата Касаційного Суду визнала заявника винним та призначила покарання позбавлення волі за членство в терористичній організації. Заявник подав ще дві конституційні скарги, провадження щодо розгляду яких триває.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що заявника було заарештовано та в той же день було взято під варту. Пізніше він був поміщений до закладу попереднього ув'язнення за підозрою у членстві в збройній терористичній організації.

Суд зазначає, що не було спірним питання про те, що заявника було заарештовано та поміщено до попереднього ув'язнення на підставі ст.100 КПК, незважаючи на гарантії, надані членам Конституційного Суду відповідно до законодавства.

Суд зауважує, що не було заявлено, що заявника було заарештовано та поміщено до попереднього ув'язнення під час вчинення злочину, пов’язаного із замахом на державний переворот.

Суд зазначає, що Касаційний суд постановив, що під час затримання суддів, підозрюваних у членстві в збройній організації, виникла ситуація виявлення злочинного факту. Вирішальне рішення свідчить про те, що у справах, пов’язаних із передбачуваним злочином членством в злочинній організації, достатньо, щоб умови, передбачені ст.100 КПК, були виконані, щоб підозрюваний, який є членом судової влади, міг бути поміщений у досудове ув'язнення на підставі того, що є випадок виявлення факту злочину.

Суд зауважує, що ст.2 КПК передбачає загальноприйняте визначення поняття "flagrante delicto", яке пов'язане з виявленням правопорушення під час або безпосередньо після його вчинення. Однак, підозра - у значенні ст.100 КПК - щодо членства в злочинній організації може бути достатньою. На думку Суду, це означає широку інтерпретацію поняття, розширюючи сферу застосування цієї концепції, щоб судді, підозрювані у приналежності до злочинного об'єднання, були позбавлені судового захисту, що надається турецьким законом членам судової влади, включаючи заявника, суддю, який працює в Конституційному суді, а отже, має право на такий захист відповідно до Закону № 6216. Як наслідок, за таких обставин, як у цій справі, це тлумачення заперечує процедурні гарантії, які надаються членам судової влади з метою захисту їх від втручання виконавчої влади.

Суд зауважує, що такий судовий захист надається суддям не для їх особистої вигоди, а для того, щоб забезпечити незалежне виконання своїх функцій. Важливо відзначити, що законодавство Туреччини не забороняє тримання під вартою члена Конституційного Суду за умови, що дотримуються гарантії, закріплені в Конституції та Законі № 6216. Дійсно, судовий імунітет може бути знятий самим Конституційним судом, а також може бути притягнуто до кримінальної відповідальності та призначені запобіжні заходи, такі як досудове ув'язнення, у порядку, визначеному у розділах 16 та 17 цього Закону.

Суд вважає, що розширене тлумачення поняття „flagrante delicito“ явно не може розглядатися як відповідь на надзвичайний стан. Таке тлумачення, яке, крім того, не було прийняте у відповідь на надзвичайні ситуації, є не лише проблематичним з точки зору принципу правової визначеності, але й заперечує процедурні гарантії, які надаються членам судової влади з метою захисту їх від втручання виконавчої влади. Крім того, це має правові наслідки, що виходять далеко за рамки правових норм надзвичайного стану.

Висновки: з наказу про затримання заявника не випливає, що цей захід ґрунтувався на будь-яких фактичних доказах, що свідчать про наявність підозри, таких як заяви свідків чи будь-який інший факт або інформація, яка дає підстави підозрювати заявника у вчиненні відповідного правопорушення. Справді, органи намагалися обгрунтувати своє рішення, посилаючись на ст.100 КПК та докази, що містяться у справі. Однак вони просто цитували формулювання відповідної норми і перераховували матеріали у справі. На думку Суду, розпливчасті та загальні посилання на формулювання ст.100 КПК та докази у справі не можна вважати достатніми для обґрунтування підозри.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п.1 ст.5 Конвенції).

Ключові слова: невиправдане тримання під вартою, свавільне затримання підозрюваного, обвинувачення у спробі державного перевороту, гарантії діяльності суддів, законність затримання, відсутність обґрунтованої підозри, безпідставний арешт особи