Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 28 лютого 2019 року

у справі «Кхан проти Франції»

за заявою № 12267/16

Щодо бездіяльності національних органів з приводу надання допомоги дитині, позбавленій батьківського піклування

Фабула справи: заявник скаржився на те, що національні органи не виконали свого зобов’язання щодо захисту неповнолітніх без супроводу батьків. Заявник скаржиться на руйнування свого притулку, яке було його будинком, без достатнього повідомлення та без пропозиції переселення та опіки над ним.

Заявник – неповнолітній дванадцятирічного віку, позбавлений батьківського піклування, незаконно перебуваючи на території Франції, прожив шість місяців у таборі Ланде. Оскільки щодо нього не було встановлено опіку органами державної влади, він жив у бараці у нелюдських умовах. Неурядова громадська організація звернулася до суду з метою тимчасового розміщення заявника. Цього ж дня судовим наказом постановлено, що оскільки заявник не мав законних представників у Франції, йому призначено тимчасового представника.

Національний суд розпорядився розмістити заявника у відділі соціального захисту дітей, забезпечити житлом та можливістю повернутись до членів своєї родини, які на той час проживали у Великобританії.

Правове обґрунтування: Суд також зазначає, що заявник не докладно описує матеріальні умови свого життя в цьому місці. Він просто констатує, що, він жив у "хатині", і що після руйнування цієї хатини в рамках операцій демонтажу він оселився в «імпровізованому притулку» в іншій зоні. Він також зазначив, що мав підтримку неурядових організацій.

З матеріалів справи вбачається, що державні органи забезпечили їжею двох тисяч п'ятсот осіб, в той час як, шість тисяч людей були на торфовищі в листопаді 2015 року. Виявляється також, що більшість цих людей мешкали в наметах або в імпровізованих притулках, виготовлених з дерева та брезентів, і в дуже поганих гігієнічних умовах через неадекватні санітарні приміщення, і вони не мали доступу до чистої води і медичної допомоги.

На думку Суду, іноземні неповнолітні без супроводу додатково піддаються різним небезпекам, страждають від фізичного насильства, в тому числі сексуального. Таким чином, влада не надала заявникові допомогу і, незважаючи на підтримку, яку він отримав від неурядових громадських організацій, що знаходяться на території «lande de Calais», протягом шести місяців заявник проживав у середовищі та умовах, явно непридатних для дітей.

До розпорядження національного суду компетентні органи влади навіть не персоналізували заявника як неповнолітнього іноземця у Франції, незважаючи на те, що він проживав у таборі протягом декількох місяців і як мала дитина мав привернути увагу органів влади.

Засоби, які використовувалися для встановлення осіб без житла та умов проживання іноземних неповнолітніх, присутніх в таборі, були недостатніми. Суд усвідомлює, що у той час органи влади зіткнулися зі складним завданням щодо дотримання прав і свобод біженців у таборі «lande de Calais», зокрема забезпечення умов їх проживання та пошуку серед них неповнолітніх без супроводу батьків і визначення необхідності та обсягу надання медичної допомоги.

Проте органи влади не зробили все, що можна було очікувати від них, для виконання своїх зобов'язань щодо захисту та надання допомоги заявникові.

Висновки: заявник жив в протягом декількох місяців в трущобах, в абсолютно не відповідному середовищі для потреб дітей з точки зору безпеки, житла, охорони здоров'я та доступу до їжі. Суд вважає, що заявник через відсутність допомоги французької влади опинився в ситуації, яка спричинила йому страждання та почуття невпевненості.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції).

Ключові слова: гарантії прав сиріт, захист біженців, забезпечення належних побутових умов, соціальна допомога