Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 квітня 2019 року

у справі «Алахвердян проти України»

за заявою № 12224/09

Щодо відсутності сприяння з боку правоохоронних органів у забезпеченні права на захист

Фабула справи: заявник скаржився на порушення права на захист. В контексті невиконання державою зобов’язань за ст.34 Конвенції заявник скаржився на те, що йому не було надано копії матеріалів з його справи, які він бажав додати до своєї скарги до ЄСПЛ.

Заявник відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі. Він скаржився на те, що йому не було забезпечено право на справедливий судовий розгляд та не дотримано його право на захист, оскільки під час жодної слідчої дії до офіційного затримання заявника не було надано захисника. Так, відповідно до обставин справи, в селі було знайдено тіла двох жінок з численними ножовими пораненнями. Того ж дня заявника було викликано для проведення допиту, але заявник не з’явився. Працівники міліції прибули до будинку заявника та попросили його піти з ними до відділку. Заявник погодився.

Того ж дня заявника було допитано як свідка щодо обставин злочину. Заявник зазначив, що йому не було відомо винної у вчиненні вбивства особи. Надалі, як стверджував заявник, працівники міліції відвезли його разом з ще одним чоловіком до лісу. Чоловік однієї із жінок був там і запропонував їм гроші в обмін на визнання вбивства. Заявник стверджував, що вони відмовилися і зазнали катувань з боку поліції, поки врешті решт він зізнався у вчиненні вбивства у співучасті. Того ж дня було проведено відтворення події злочину. Ця слідча дія була зафіксована за допомогою відеозапису, з якого видно, що слідчий звертався до заявника, називаючи його «підозрюваний», а також не роз’яснивши право не свідчити проти себе та право мати захисника. Ввечері того ж дня слідчий видав постанову про арешт заявника у зв'язку з підозрою в умисному вбивстві двох осіб.

Відповідно до постанови затримання заявника відбулося на основі його зізнання, а право на адвоката йому було роз’яснено. Заявник підписав постанову та зазначив, що шкодує про вчинене. Окремо заявник ознайомився з пам’яткою про права і обов'язки підозрюваного. З цього моменту заявник бажав мати захисника. В ході судового розгляду заявник заперечував свою причетність до умисного вбивства. Суд першої інстанції визнав заявника винним за пред’явленим обвинуваченням та призначив покарання у виді позбавлення волі. Касаційний суд, розглянувши справу як суд апеляційної інстанції за апеляційною скаргою зі сторони обвинувачення (представники якої наполягали на призначенні більш суворого покарання), направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, постановивши також перевірити заяви, зроблені обвинуваченим. Справа була повернута на додаткове досудове розслідування.

Суд першої інстанції визнав заявника винним за статтями обвинувачення та призначив покарання у виді довічного позбавлення волі. Оскаржуючи вирок до суду касаційної інстанції, заявник стверджував, що його обвинувачення ґрунтувалося на зізнаннях, зроблених після його катування працівниками міліції та за відсутності адвоката. Більше того, захисник не був присутнім ні під час першого допиту, ні під час проведення слідчого експерименту. Касаційний суд залишив вирок суду у силі, а касаційну скаргу заявника – без задоволення.

Правове обґрунтування: Суд вказує, що немає ознак того, що слідчий запропонував заявникові будь-яку юридичну допомогу перед тим, як записати своє визнання або забезпечив присутність адвоката. Більш того, навіть після того, як зізнання було зроблено - тобто, коли слідчий формально мав усі підстави підозрювати заявника у подвійному вбивстві - немає даних, що статус заявника було офіційно змінено або що йому запропонували юридичну допомогу у зв'язку з обвинуваченням у вбивстві. Натомість, за відсутності адвоката, заявник був змушений брати участь, очевидно, як свідок, у відновлені подій злочину; під час відтворення подій злочину він робив подальші визнавальні заяви. У цьому відношенні не слід забувати, що згідно із національним законодавством заявник мав право на обов'язкове юридичне представництво, оскільки він стикався з можливістю довічного ув'язнення.

Суд зазначає, що той факт, що заявник був проінформований про своє конституційне право не визнавати обвинувачення, коли він заявив про свою причетність в поліції, недостатньо для того, щоб зробити припущення про те, що заявник відмовився від права бути представленим адвокатом (див. Хайров проти України, № 19157/06, § 77, 15.11.2012 року). Більше того, ніщо не говорить про те, що заявнику було пояснено його право не свідчити проти себе.

Суд зауважує, з одного боку, що ряд факторів, як правило, стверджують на користь справедливості провадження: (i) немає нічого, що б свідчило про те, що заявник був особливо вразливим; (ii) в суді немає жодних вказівок, що право заявника оскаржувати справжність доказів і протидіяти їх використанню будь-яким чином було обмежене; (iii) немає доказів того, що початкові зізнання заявника були наслідком його жорстокого поводження; (iv) заявник не відкликав своєчасно свої заяви, але послідовно підтримував їх протягом розслідування в присутності свого адвоката і навіть надав нові подробиці; (V) є переконливі докази у відношенні заявника, в тому числі заяви свідків; (VI) докази оцінювали професійні судді, (VII) суспільний інтерес в розслідуванні злочину- подвійного вбивства - був дуже сильним.

Суд постановив, що Уряд не зміг продемонструвати, чому, в виняткових випадках і в конкретних обставинах справи, загальна справедливість кримінальної справи в відношенні заявника було непоправно порушена обмеженням його доступу до адвоката.

Висновки: заявник зробив своє перше зізнання в той час, коли він все ще мав статус свідка. У показаннях, які він дав, коли був у статусі свідка, заявник не тільки зізнався у подвійному вбивстві, але також надав інформацію, що дозволила слідчим подати додаткові докази. Це правда, що після того, як заявнику було надано юридичне представництво адвокатом за власним вибором, він заявив, що не вчиняв злочинів.

Крім того, перші обмеження права заявника на захист, хоча і були вказані в касаційній скарзі, не були оцінені судом. Суд просто послався на той факт, що заявник отримав правову допомогу відразу після того, як він був визнаний підозрюваним, і що в ході розслідування він повторив свої зізнання послідовним чином в присутності його адвоката.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1, пп.с, п.3 ст.6 Конвенції), права на подання індивідуальних заяв (ст.34 Конвенції).

Ключові слова: надання юридичної допомоги, роз’яснення прав підозрюваного, зміна статусу учасника провадження, допомога захисника, право робити копії документів провадження, залучення захисника у справі, довічне ув’язнення