Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 червня 2019 року

у справі «Кантер та Магалеас проти Республіки Молдова та Росії»

за заявою № 7529/10

Щодо порушення права на законний суд та відповідальність за це контролюючою державою

Фабула справи: заявники скаржилися, що їх було засуджено незаконним судом.

Двох заявників було затримано органами влади самопроголошеної «Придністровської Молдавської Республіки» (далі-ПМР) та поміщено під варту у зв’язку з підозрою у вчиненні умисного вбивства. Їх було визнано винними за пред’явленим обвинуваченням судом самопроголошеної ПМР та призначено покарання у виді позбавлення волі. Апеляційний суд ПМР залишив у силі вирок суду, проте зменшив строк призначеного покарання першому заявникові.

Із матеріалів справи не вбачається, що заявники інформували органи влади Молдови про постановлення щодо них вироку ПМР. Заявники оскаржили своє ув’язнення за виключними обставинами до апеляційного суду Молдови, який підтримав їхні скарги та скасував вироки суду ПМР, вказавши, що вироки були ухвалені незаконним/неконституційним судом. Заявників було звільнено причин, не пов’язаних з постановленням рішення апеляційним судом.

Правове обґрунтування: розглянувши справу заявників, Суд зазначив, що за певних обставин суд, що є частиною судової системи суб’єкта, який не визнаний відповідно до міжнародного права, може відповідати принципові «встановленого законом», але можливо це за умови, що він є частиною судової системи, яка діє на конституційно-правовій основі, що відображає судову традицію відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Раніше Суд у рішенні «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» встановив, що судова система «Придністровської Молдавської Республіки» не була такою, що відповідала судовій традиції відповідно до Конвенції.

За відсутності будь-якої актуальної інформації, яка підтверджувала б протилежне, Суд вважає, що висновок, винесений у справі Мозер, також є дійсним і в цій справі, і що суди ПМР не могли кваліфікуватися як "трибунал, встановлений законом" для цілі п.1 ст.6 Конвенції (див. Варданеан проти Республіки Молдова та Росія, №22200/10, п.39, 30.05.2017 р. та Апков проти Республіки Молдова та Росія, №13463/07, §57, 30.05.2017 року).

Суд повинен визначити, чи виконала Республіка Молдова своє позитивне зобов'язання вжити відповідних та достатніх заходів для забезпечення прав заявників. У справі Мозер Суд визнав, що позитивні зобов'язання Молдови стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю над придністровською територією, як вираження своєї юрисдикції, так і заходів щодо забезпечення поваги до прав окремих заявників.

Щодо першого аспекту обов’язку Молдови в частині відновлення контролю над частиною своєї території Суд в цьому рішенні вказав, що з моменту початку військових дій у 1991–1992 роках до липня 2010 року Молдова вчинила необхідні дії, які могла.

Розглянувши другу частину позитивних обов’язків Молдови, а саме забезпечення дотримання прав заявників, Суд зазначив, що заявники не надали доказів того, що вони проінформували молдавські органи влади про свою проблему. За таких обставин, молдавським органам влади не може бути пред’явлено претензій щодо їх бездіяльності у справах заявників.

Встановивши у своїх попередніх рішеннях, що Російська Федерація здійснює над територією ПМР ефективний контроль та постійну військову, фінансову та політичну підтримку, без якої вона не могла б існувати, Російська Федерація є відповідальною за порушення прав заявників, передбачених Конвенцією.

Висновки: так як заявники самі не повідомили владу Молдови про свої труднощі, то і відповідальність ця держава не повинна нести. А відповідальною за порушення прав заявників є Російська Федерація, адже «Придністровська Молдавська Республіка» є підконтрольною для неї у всіх сферах територією.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції) лише щодо Російської Федерації.

Ключові слова: формування складу суду, порушення прав людини на підлеглій території, автономне утворення, конфлікт у Придністров'ї