Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 червня 2019 року

у справі «А та Б проти Хорватії»

за заявою № 7144/15

Щодо проведення ефективного розслідування факту сексуального насильства батька над дитиною

Фабула справи: перша заявниця стверджувала, що органи влади не надали адекватної відповіді на її твердження про сексуальне насилля батька над дочкою, і що в неї були відсутні ефективні засоби правового захисту в цьому відношенні.

Перша заявниця (мати) звернула увагу на дивну поведінку другої заявниці – своєї доньки, після розмови з якою і з’ясування певних обставин щодо поведінки батька дівчини негайно зателефонувала на гарячу лінію та зареєструвалась на прийом до спеціалізованої клініки із захисту дітей.

Надалі жінка повідомила і поліцію, яка почала розслідування щодо її звинувачень. Дитину оглянули медичні спеціалісти та психологи під час провадження, в якому батько також стверджував, що матір чинить фізичний та емоційний тиск на дитину. Була рекомендована підтримка дитини та консультування її батьків.

Поліція продовжила своє розслідування, допитавши батька дитини. Він заперечував, що ображав свою доньку та висунув зустрічні обвинувачення проти жінки у фізичному насиллі щодо дитини. Було також підготовлено психологічні висновки. Державна прокуратура вирішила закрити кримінальну справу, зазначивши, що не може зробити висновок про те, що чоловік вчинив злочинні діяння. У своєму офіційному рішенні прокуратура також зазначила, що старі або нові травми, викликані сексуальним насиллям, відсутні. У доповіді також мало місце припущення, що сама мати підштовхнула дитину висунути звинувачення проти батька.

Заяву жінки про відкриття кримінальної справи було відхилено; це рішення було залишено в силі судом апеляційної інстанції. Центр соціального захисту, що відповідав за цю справу, прийняв рішення про застосування до батьків заходів нагляду. Справа включала також в себе декілька проваджень з приводу опіки.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що у випадках сексуального насильства діти особливо вразливі. Суд також нагадує, що право на гідність людини та психологічну цілісність потребує особливої ​​уваги, коли дитина є жертвою насильства.

Влада повинна бути готова до таких складних ситуацій, як звинувачення в сексуальному насильстві над дітьми з боку осіб, близьких до них, і мати ефективні положення кримінального законодавства, що стосуються сексуальної активності з дітьми і провести ефективне розслідування будь-якого такого твердження.

Що стосується кримінально-правових механізмів, передбачених у національній правовій системі у зв’язку з зобов'язаннями держави відповідно до ст.ст.3 та 8 Конвенції, не може бути суперечливим, що кримінальний закон забороняв сексуальне насильство, на яке заявники вказували як на тяжкий злочин в порівнянні з тими самими діяннями щодо дорослих осіб та передбачали притягнення до кримінальної відповідальності та ефективне покарання відповідальних.

Суд також зауважує, що деякі правила щодо процедур, яких слід дотримуватися органами влади, такими як поліція, центри соціального захисту чи медичні установи у випадках домашнього насильства та/або сексуального насильства над дітьми, передбачені трьома протоколами, прийнятими Урядом держави. Ці протоколи містять правила, які вимагають скоординованих дій усіх органів, які беруть участь у випадках сексуального насильства над дітьми.

Суд зазначає, що не можна сказати, що відповідний центр соціального забезпечення чи поліція залишалися неактивними стосовно скарги заявниці, оскільки вони обидва звернулися до поліклініки, закликаючи її представити свої висновки.

У поліклініці дівчинку оглянула група експертів, у тому числі педіатр. Доказів сексуального насильства не знайдено.

У висновку експертів встановлено, що дівчинка піддається впливу та/або поведінки сексуалізованого характеру з боку дорослої людини, що призвело до того, що вона поводилася надто сексуально.

Державна прокуратура зробила висновок про відсутність підстав для притягнення до кримінальної відповідальності чоловіка, а Суд, зі свого боку, не знаходить підстав ставити під сумнів цей висновок.

Суд далі зазначає, що поліція почала допит свідків на наступний день після заяви матері щодо сексуального насильства. Вони опитали жінку, вихователів із дитячого садка, який відвідувала дитина у відповідний час та її педіатра.

Суд визнає, що влада постала перед складним завданням, оскільки вони зіткнулися з чутливою ситуацією, конфліктними версіями подій та малою кількістю прямих доказів.

Після того, як були зібрані всі відповідні докази, органи прокуратури дійшли висновку, що доказів для обвинувачення щодо батька дитини не було достатньо. Суд, зі свого боку, не вважає себе таким, що може зробити висновок з цього питання.

Висновки: Суд не вважає, що в цій справі розкривається будь-яка помітна недобросовісність чи відсутність волі з боку міліції чи органів прокуратури щодо притягнення винних до відповідальності відповідно до внутрішнього законодавства, і, зокрема, щодо встановлення справжніх фактів в даному випадку. Більше того, Суд переконаний, що національна влада зробила все, що можна було від них розумно очікувати, щоб захистити права заявника, дитини, яка нібито є жертвою сексуального насильства, та діяти в її найкращих інтересах.

Констатовані порушення: не було порушено заборону катування (ст.3 Конвенції), право на повагу приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: педофілія, обмовлення батька дитини, незалежне медичне обстеження, розбещення неповнолітніх